La Locomotiva - Francesco Guccini

Non so che viso avesse, neppure come si chiamava

Con che voce parlasse, con quale voce poi cantava

Quanti anni avesse visto allora

Di che colore i suoi capelli

Ma nella fantasia ho l’immagine sua:

Gli eroi sono tutti giovani e belli

Gli eroi sono tutti giovani e belli

Gli eroi sono tutti giovani e belli

Conosco invece l’epoca dei fatti, qual era il suo mestiere:

I primi anni del secolo, macchinista, ferroviere

I tempi in cui si cominciava

La guerra santa dei pezzenti:

Sembrava il treno anch’esso un mito di progresso

Lanciato sopra i continenti

Lanciato sopra i continenti

Lanciato sopra i continenti

E la locomotiva sembrava fosse un mostro strano

Che l’uomo dominava con il pensiero e con la mano:

Ruggendo si lasciava indietro

Distanze che sembravano infinite

Sembrava avesse dentro un potere tremendo

La stessa forza della dinamite

La stessa forza della dinamite

La stessa forza della dinamite

Ma un’altra grande forza spiegava allora le sue ali:

Parole che dicevano «gli uomini sono tutti uguali»

E contro ai re e ai tiranni

Scoppiava nella via

La bomba proletaria, e illuminava l’aria

La fiaccola dell’anarchia

La fiaccola dell’anarchia

La fiaccola dell’anarchia

Un treno tutti i giorni passava per la sua stazione:

Un treno di lusso, lontana destinazione

Vedeva gente riverita

Pensava a quei velluti, agli ori

Pensava al magro giorno della sua gente attorno

Pensava a un treno pieno di signori

Pensava a un treno pieno di signori

Pensava a un treno pieno di signori

Non so che cosa accadde, perché prese la decisione

Forse una rabbia antica, generazioni senza nome

Che urlarono vendetta

Gli accecarono il cuore

Dimenticò pietà, scordò la sua bontà

La bomba sua la macchina a vapore

La bomba sua la macchina a vapore

La bomba sua la macchina a vapore

E un giorno come gli altri, ma forse con più rabbia in corpo

Pensò che aveva il modo di riparare a qualche torto:

Salì sul mostro che dormiva

Cercò di mandar via la sua paura

E prima di pensare a quel che stava a fare

Il mostro divorava la pianura

Il mostro divorava la pianura

Il mostro divorava la pianura

Correva l’altro treno ignaro, quasi senza fretta:

Nessuno immaginava di andare verso la vendetta

Ma alla stazione di Bologna

Arrivò la notizia in un baleno:

«Notizia di emergenza, agite con urgenza

Un pazzo si è lanciato contro al treno!»

Un pazzo si è lanciato contro al treno!"

Un pazzo si è lanciato contro al treno!"

Ma intanto corre, corre, corre la locomotiva

E sibila il vapore e sembra quasi cosa viva

E sembra dire ai contadini curvi

Il grosso fischio che si spande in aria:

«Fratello non temere, che corro al mio dovere!

Trionfi la giustizia proletaria!»

Trionfi la giustizia proletaria!"

Trionfi la giustizia proletaria!"

E corre corre corre corre sempre più forte

E corre, corre, corre, corre verso la morte

E niente ormai può trattenere

L’immensa forza distruttrice

Aspetta sol lo schianto e poi che giunga il manto

Della grande consolatrice

Della grande consolatrice

Della grande consolatrice

La storia ci racconta come finì la corsa:

La macchina deviata lungo una linea morta

Con l’ultimo suo grido d’animale

La macchina eruttò lapilli e lava

Esplose contro il cielo, poi il fumo sparse il velo

Lo raccolsero che ancora respirava

Lo raccolsero che ancora respirava

Lo raccolsero che ancora respirava

Ma a noi piace pensarlo ancora dietro al motore

Mentre fa correr via la macchina a vapore

E che ci giunga un giorno

Ancora la notizia

Di una locomotiva come una cosa viva

Lanciata a bomba contro l’ingiustizia!

Lanciata a bomba contro l’ingiustizia!

Lanciata a bomba contro l’ingiustizia!

Я не знаю, яке його обличчя було, навіть як його звали

Яким голосом він говорив, яким голосом співав

Скільки років він бачив тоді

Якого кольору її волосся

Але в моїй уяві я маю його образ:

Герої всі молоді та красиві

Герої всі молоді та красиві

Герої всі молоді та красиві

Натомість я знаю час подій, якою була його професія:

Перші роки століття, машиніст, залізничник

Часи, коли це починалося

Священна війна жебраків:

Потяг також здавався міфом прогресу

Запущено над континентами

Запущено над континентами

Запущено над континентами

І локомотив виглядав як дивне чудовисько

Той чоловік панував своїми думками і рукою:

Ревучи, він залишив позаду

Відстані, які здавалися нескінченними

Здавалося, у нього була величезна сила всередині

Така ж сила, як і динаміт

Така ж сила, як і динаміт

Така ж сила, як і динаміт

Але інша велика сила розправила крила:

Слова, що говорять "чоловіки всі однакові"

І проти королів і тиранів

Вирвалося на вулицю

Пролетарська бомба, і запалила повітря

Смолоскип анархії

Смолоскип анархії

Смолоскип анархії

Через його станцію щодня курсував потяг:

Розкішний поїзд, далекий пункт призначення

Він бачив шанованих людей

Він думав про ті оксамити, про золото

Він думав про мізерний день його людей навколо

Він думав про потяг, повний джентльменів

Він думав про потяг, повний джентльменів

Він думав про потяг, повний джентльменів

Я не знаю, що сталося, чому він прийняв таке рішення

Можливо, давня лють, покоління без імені

Хто кричав про помсту

Вони засліпили його серце

Він забув жалість, забув свою доброту

Його бомба — парова машина

Його бомба — парова машина

Його бомба — парова машина

І день, як і будь-який інший, але, можливо, з більшою кількістю гніву в тілі

Він думав, що має спосіб виправити помилку:

Він заліз на сплячого монстра

Він намагався відштовхнути свій страх

І перш ніж думати про те, що він збирається робити

Чудовисько пожирало рівнину

Чудовисько пожирало рівнину

Чудовисько пожирало рівнину

Інший потяг помчав не помітивши, майже не поспішаючи:

Ніхто не уявляв, щоб піти на помсту

Але на вокзалі Болоньї

Новина прийшла миттєво:

«Надзвичайні новини, діяти терміново

Божевільний кинувся на потяг!»

Божевільний кинувся на потяг!»

Божевільний кинувся на потяг!»

Але тим часом локомотив біжить, біжить, біжить

А пара шипить і виглядає майже як жива істота

І це ніби кажуть загнутим селянам

У повітрі дме великий свист:

«Брате, не бійся, я біжу до свого обов’язку!

Пролетарська справедливість торжествує!»

Пролетарська справедливість торжествує!»

Пролетарська справедливість торжествує!»

І біжить біжить біжить біжить все швидше й швидше

І біжить, біжить, біжить, біжить назустріч смерті

І зараз ніщо не може стримати

Величезна руйнівна сила

Просто дочекайтеся аварії, а потім прийде мантія

Про великого розрадника

Про великого розрадника

Про великого розрадника

Історія розповідає нам, як закінчилися змагання:

Автомобіль розвернувся по мертвій лінії

З його останнім звіриним криком

Машина вивергла лапілі і лаву

Він вибухнув у небо, потім дим розкрив пелену

Вони підняли його ще дихаючим

Вони підняли його ще дихаючим

Вони підняли його ще дихаючим

Але ми все одно любимо думати про це за двигуном

Поки він запускає парову машину

І що колись воно прийде до нас

Знову новини

Про локомотив як живу істоту

Розбомбили проти несправедливості!

Розбомбили проти несправедливості!

Розбомбили проти несправедливості!