L'Orizzonte Di K.D. - Francesco Guccini

K. D. si svegliò quel mattino e guardò le cose accanto a lei

Gli occhi ancor velati dalle briciole dei sogni

Mentre il sonno scompariva accanto a lei lentamente

Il sonno scompariva accanto a lei…

K. D. si affacciò alla finestra, vide il mondo solito ad di là:

Svaniva il suo orizzonte sulla ruggine del ponte

Dove il fiume scompariva e la città finiva

Dove il fiume scompariva…

K. D. non seppe mai dire che sensazione la prese

Sentì il suo corpo svanire, le braccia eran ali rapprese

Pianse qualcuno lontano che forse non conosceva

Ed il suo pianto pian piano quell’orizzonte scioglieva…

Ma poi sorrise, sorpresa di quella stupida ebbrezza

Il suo orizzonte tornato reale

Le dava la solita sua sicurezza

Solita sua sicurezza…

Quando anche noi qualche volta ci sentiam tristi per niente

Forse c'è K. D. che piange lontana

Fantasma che è in noi e ci accompagna per sempre

Che ci accompagna per sempre

Che ci accompagna per sempre!

К. Д. прокинувся того ранку й подивився на речі поруч

Очі ще завуальовані крихтами мрій

Коли сон повільно зникав біля неї

Сон зник поруч з нею...

К. Д. глянув у вікно, побачив звичайний світ поза ним:

Його горизонт зник на іржі мосту

Де зникла річка і закінчилося місто

Де зникла річка...

К. Д. ніколи не міг сказати, яке відчуття він відчув

Він відчув, як його тіло зникає, а руки — замерзлі крила

Хтось далеко плакав, що, можливо, він не знає

І його сльози поволі розтопили той горизонт...

Але потім усміхнулася, здивована тією дурною сп’янінням

Його горизонт знову став реальним

Це додало їй звичної впевненості

Його звичайна охорона...

Коли ми теж іноді сумуємо ні за що

Може, там далеко К. Д. плаче

Привид, який є в нас і супроводжує нас вічно

Це супроводжує нас вічно

Це супроводжує нас назавжди!