Inverno '60 - Francesco Guccini

Le nove di sera, domenica sera d’inverno,

fa freddo, c'è nebbia,

in fondo alla strada s'è accesa l’insegna

«Blue Garden: si balla «.

Qualcuno ha già aperto le grandi vetrate d’ingresso,

canterà Baby Silver,

qualcuno giù in sala accenna sul piano un motivo di blues…

Si veste un cameriere, è domenica sera,

si annoda un orchestrale la cravatta in seta nera,

e indossa il capo orchestra la giacca in lamè blu…

Nel bar di luci e specchi col ghiaccio dentro ai secchi

c' è un giovane invecchiato che non sorride più…

Le dieci di sera, domenica sera d’inverno

che gocciola fumo,

ma dentro alla sala il caldo dimentica

il resto del mondo…

L’orchestra ha finito un brano dal ritmo latino,

«Cuban cha-cha-cha «singhiozza il clarino seguendo il ricamo di note in «Stardust «…

Bisogna divertirsi, è domenica sera,

c'è da dimenticare la noia pesa e nera,

c'è da dimenticare la favola che fu…

Potere dire «vivo !

«sull'onda d’un motivo

stringendosi una donna che non si vedrà più…

E' l’una passata, domenica sera d’inverno,

ormai lunedì,

persone che sciamano macchiano il buio di risa

e rimpianti,

l’insegna violenta i visi che mordono freddo

di atroce blu-neon,

poi a un tratto si spegne e non resta che il suono dell’oscurità…

C'è da ricominciare un’altra settimana

strascinando nei giorni l’attesa «idiana,

scordando e stemperando la tua precarietà…

La notte sale adagio, la strada è di un randagio

che annusa i suoi fantasmi e abbaia alla città…

Дев'ята вечора, неділя ввечері взимку,

холодно, туманно,

в кінці вулиці засвітився знак

«Блакитний сад: давайте танцювати».

Хтось уже відкрив великі вхідні вікна,

співатиме Baby Silver,

хтось у кімнаті згадує блюзову мелодію на фортепіано...

Офіціант одягається, вечір неділі,

оркестрова краватка зав'язана в чорний шовк,

і носить керівника оркестру блакитний жакет...

У барі світильники і дзеркала з льодом всередині відра

є молодий літній чоловік, який більше не посміхається...

Десята вечора, неділя ввечері взимку

крапає ​​дим,

але всередині кімнати тепло забуває

решта світу…

Оркестр закінчив твір латиноамериканським ритмом,

«Кубинка ча-ча-ча» ридає кларнет слідом за вишивкою нот у «Зоряному пилу»...

Ми повинні веселитися, сьогодні вечір неділі,

треба забути важку й чорну нудьгу,

ми повинні забути історію, яка була...

Щоб можна було сказати «живий!

«На хвилі причини

стискаючи жінку, яку більше ніколи не побачать...

Минула перша година, зимовий недільний вечір,

зараз понеділок,

люди, що кишаться, заплямують темряву сміхом

і шкодує,

знак порушує обличчя, що кусаються холодом

жахливий синьо-неоновий,

потім раптом він згасає, і залишається лише звук темряви...

Ми повинні почати ще через тиждень

тягне очікування "ідіана,

забути і розбавити свою нестабільність...

Ніч повільно настає, дорога для приблуди

нюхаючи його привидів і гавкаючи на місто...