Inutile - Francesco Guccini

A Rimini la spiaggia com'è vuota, quasi inutile di marzo

Deserta dell’estate, in ogni simbolo imbecille e vacanziera

E noi, senza nemmeno un poco d’ironia, fra gusci e quarzo

Ad inventare insieme primavera

Era piovuto piano e senza pause, quasi fino a quel momento

Picchiando sopra ai pali della spiaggia, il mare si spezzava in lembi

Nel ristorante vuoto, il cameriere, assorto e lento

Cifrava il rebus dei cumulonembi

Compiendo poi quel rito inevitabile e abusato

Corremmo coraggiosi e scalzi lungo la battigia

Di un verde di bottiglia era quel mare affaticato, l’aria una stanza grigia…

Scoprimmo che oggi il mare lascia un povero relitto

Naufragi di catrame e di lattine arrugginite

Parlare era soltanto un altro inutile delitto contro le nostre vite…

Parlare, poi di cosa?

Di quel vino troppo freddo e un poco andato?

O di quel fritto misto dato lì con malagrazia naturale?

A chi è triste di suo come un limone già adoperato

Dà ancora più tristezza mangiar male…

E dire che volevo regalarti un compleanno un po' diverso

Ma in noi, turisti fuori di stagione, c’era tutto di sbagliato:

La notte, già una cosa andata via, il mattino perso

E il pomeriggio forse già sciupato…

Però, malgrado tutto, si era stati bene assieme

Così, senza un futuro, in incertezza intenerita

Pensavo: «Farlo o no?

Parlare o no?

Restare assieme e poi cambiarsi vita?

Ma se fossimo stati un’altra coppia fra le tante

Avremmo trasformato tutto in quella poca gioia

O avremmo litigato per sfogare ad ogni istante l’urlare della noia?

Domanda forse inutile, com’era forse inutile quel giorno

Da prendere così come veniva, senza calcolare il resto

Ci salutammo in fretta e in fretta anch’io feci ritorno

Di marzo si fa sera ancora presto…

У Ріміні пляж як порожній, майже марний у березні

Безлюдний влітку, у кожному ідіотському та святковому символі

А ми, навіть без трішки іронії, між черепашками та кварцом

Щоб разом винайти весну

Дощ йшов повільно й без перерви, майже дотепер

Б'ючись об стовпи пляжу, море розбилося на шматки

У порожньому ресторані офіціант, заглиблений і повільний

Він шифрував купчасто-дощову головоломку

Потім виконувати цей неминучий ритуал, який зловживає

Ми бігали хоробро й босоніж уздовж берегової лінії

Це втомлене море було пляшково-зеленим, повітря сірою кімнатою...

Ми виявили, що сьогодні море залишає погані уламки

Корабельні уламки дьогтю та іржавих банок

Розмова була ще одним марним злочином проти нашого життя...

Про що тоді говорити?

Про те вино, яке надто холодне й трохи зникло?

Або про ту змішану смажену їжу, яку там дають з природною поганою милістю?

Тим, хто сумний сам по собі, як уже використаний лимон

Ще більше сумує погано їсти...

І сказати, що я хотів подарувати тобі трохи інший день народження

Але з нами, не в сезон туристів, все було не так:

Ніч, одна річ уже минула, ранок втрачений

І, можливо, південь уже змарнований...

Проте, незважаючи ні на що, нам було добре разом

Таким чином, без майбутнього, в пом’якшеній невизначеності

Я думав: «Зробити це чи ні?

Говорити чи ні?

Залишитися разом, а потім змінити своє життя?

Але якби ми були ще однією парою серед багатьох

Ми б перетворили все на цю маленьку радість

Або ми б боролися, щоб вилити крик нудьги в будь-який момент?

Можливо, питання марне, оскільки того дня воно було марним

Взяти як було, не розраховуючи решту

Ми швидко попрощалися, і я теж поспішив назад

У березні ще ранній вечір...