Il Caduto - Francesco Guccini

Io, nato Primo di nome e di cinque fratelli,

uomo di bosco e di fiume, lavoro e di povert?,

ma uomo sereno di dentro, come i pesci e gli uccelli

che con me dividevano il cielo, l' acqua e la libert…

Perch?

sono in prigione per sempre, qui in questa pianura

dove orizzonte rincorre da sempre un uguale orizzonte,

dove un vento incessante mi soffia continua paura,

dove?

impossibile scorgere il profilo d' un monte?

E se d' inverno mi copre la neve gelata

non?

quella solita in cui affondava il mio passo

forte e sicuro, braccando la lieve pestata

che lascia la volpe, o l' impronta pi?

greve del tasso…

Ho cancellato il ricordo e perch?

son caduto,

rammento stagioni in cui dietro ad un sole non chiaro

veniva improvviso quel freddo totale, assoluto

e infine lamenti, poi grida e bestemmie e uno sparo…

Guarda la guerra che beffa, che scherzo puerile,

io che non mi ero mai spinto in un lungo cammino

ho visto quel poco di mondo da dietro a un fucile,

ho visto altra gente soltanto da dietro a un mirino…

E siamo in tanti coperti da neve gelata,

non c'?

pi?

razza o divisa, ma solo l' inverno

e quest' estate bastarda dal vento spazzata

e solo noi, solo noi che siam morti in eterno…

Io che guardavo la vita con calmo coraggio,

cosa darei per guardare gli odori della mia montagna,

vedere le foglie del cerro, gli intrichi del faggio,

scoprire di nuovo dal riccio il miracolo della castagna…

Я, народжений першим на ім'я і з п'яти братів,

людина лісів і річок, роботи і бідності,

але людина спокійна всередині, як риби та птахи

який розділив зі мною небо, воду і свободу...

Чому?

Я назавжди у в'язниці, тут, на цій рівнині

де горизонт завжди переслідував той самий горизонт,

де невпинний вітер віє мені безперервний страх,

де це?

неможливо побачити профіль гори?

А якщо взимку замерзлий сніг вкриє мене

ні?

звичайний, у якому затонув мій крок

сильний і впевнений, відстежуючи легкі побиття

що залишає лисиця, чи найбільше?

важкий зі ставкою...

Я стер пам'ять і чому?

Я впав,

Я пам'ятаю пори року, коли за неясним сонцем

той повний, абсолютний холод прийшов раптово

і нарешті стогне, потім крики і прокльони і постріл...

Подивіться на війну, яка знущання, який дитячий жарт,

Я, який ніколи не проходив довгий шлях

Я побачив той маленький світ з-за пістолета,

Я бачив інших людей тільки з-за видошукача...

І багато з нас вкриті замерзлим снігом,

не C'?

пі?

раса або форма, але тільки взимку

і це вітряне бастарне літо

і тільки ми, тільки ми, що померли назавжди...

Я, що дивився на життя зі спокійною відвагою,

що б я дав, щоб подивитися на запахи моєї гори,

побачити листя дуба індички, клубки бука,

відкрий знову від їжака диво каштана...