L'Atomica Cinese - Francesco Guccini, I Nomadi

Si è levata dai deserti, in Mongolia occidentale

Una nuvola di morte, una nuvola spettrale che va, che va, che va

Sopra i campi della Cina, sopra al tempio e alla risaia

Oltrepassa il fiume giallo, oltrepassa la muraglia e va, e va, e va

Sopra al bufalo che rumina

Su una civiltà di secoli

Sopra le bandiere rosse

Sui ritratti dei profeti

Sui ritratti dei signori

Sopra le tombe impassibili degli antichi imperatori

Sta coprendo un continente, sta correndo verso il mare

Copre il cielo fino al punto dove l’occhio può guardare e va, e va, e va

Sopra il volo dei gabbiani che precipitano in acqua

Sopra ai pesci che galleggiano e ricoprono la spiaggia e va, e va, e va

Alzan gli occhi i pescatori verso il cielo così livido

Le onde sembra che si fermino

Non si sente che il silenzio

E le reti sono piene di cadaveri d’argento

Poi le nuvole si rompono e la pioggia lenta cade

Sopra i tetti delle case, sulle pietre delle strade

Sopra gli alberi che muoiono, sopra i campi che si seccano

Sopra ai cuccioli degli uomini, sulle mandrie che la bevono

Sulle spiagge abbandonate, una pioggia che è veleno

E che uccide lentamente, pioggia senza arcobaleno

Che va, che va, che va, che va, che va!

Він піднявся з пустель у західній Монголії

Хмара смерті, примарна хмара, що йде, йде, йде

Над полями Китаю, над храмом і рисовим полем

Перейти жовту річку, перейти мур і йти, і йти, і йти

Над бізоном, що жує

Про цивілізацію століть

Над червоними прапорами

На портретах пророків

На портретах панів

Над безпристрасними могилами стародавніх імператорів

Він охоплює континент, біжить до моря

Воно охоплює небо настільки, що око може дивитися і йти, і йти, і йти

Над польотом чайок, що падають у воду

Над рибами, які плавають і покривають берег, і йдуть, і йдуть, і йдуть

Рибалки здіймають очі до неба такі бліді

Хвилі ніби зупиняються

Чути лише тишу

І сіті повні срібних трупів

Потім хмари розриваються і йде повільний дощ

Над дахами будинків, на каменях вулиць

Над вмираючими деревами, над в’янучими полями

Над цуценятами людськими, над стадами, що його п'ють

На занедбаних пляжах дощ - отрута

І це вбиває повільно, дощ без веселки

Що йде, що йде, що йде, що йде, що йде!