Gulliver - Francesco Guccini

Nelle lunghe ore d’inattività e di ieri

Che solo certa età può regalare

Lemuel Gulliver tornava coi pensieri

Ai tempi in cui correva per il mare

E sorridendo come sa sorridere soltanto

Chi non ha più paura del domani

Parlava coi nipoti, che ascoltavano l’incanto

Di spiagge e odori, di giganti e nani

Scienziati ed equipaggi e di cavalli saggi

Riempiendo il cielo inglese di miraggi…

Ma se i desideri sono solo nostalgia

O malinconia d’innumeri altre vite

Nei vecchi amici che incontrava per la via

In quelle loro anime smarrite

Sentiva la balbuzie intellettuale e l’afasìa

Di chi gli domandava per capire

Ma confondendo i viaggi con la loro parodia

I sogni con l’azione del partire

Di tutte le sue vite vagabondate al sole

Restavan vuoti gusci di parole…

Poi dopo, ripensando a quell’incedere incalzante

Dei viaggi persi nella sua memoria

Intuiva con la mente disattenta del gigante

Il senso grossolano della storia

E nelle precisioni antiche del progetto umano

O nel mondo suo illusorio e limitato

Sentiva la crudele solitudine del nano

Sentiva la crudele solitudine del nano

Nell' universo quasi esagerato

Due facce di medaglia che gli urlavano in mente:

«Da tempo e mare, da tempo e mare

Da tempo e mare, da tempo e mare

Da tempo e mare non s' impara niente…»

У довгі години бездіяльності і вчорашній день

Це може дати лише певний вік

Лемюель Гулівер повернувся зі своїми думками

Ще коли він біг до моря

І посміхається, як він тільки вміє посміхатися

Хто вже не боїться завтрашнього дня

Він розмовляв зі своїми онуками, які слухали заклинання

Пляжів і запахів, велетнів і гномів

Вчені, екіпажі та мудрі коні

Наповнюючи англійське небо міражами...

Але якщо побажання лише ностальгія

Або меланхолія незліченних інших життів

У старих друзів зустрівся на вулиці

В тих їхніх загублених душах

Він відчув інтелектуальне заїкання та афазію

З тих, хто просив його зрозуміти

Але плутаючи подорожі з їхньою пародією

Мрії з дією відходу

З усього свого життя блукав на сонці

Залишилися порожні оболонки слів...

Потім пізніше, згадуючи цей невблаганний темп

Подорожі втрачені в його пам'яті

Він відчув неуважним розумом велетня

Грубе відчуття історії

І в стародавніх точності людського проекту

Або в його ілюзорному та обмеженому світі

Він відчув жорстоку самотність гнома

Він відчув жорстоку самотність гнома

У майже перебільшеному всесвіті

Дві сторони монети, які кричали в його розумі:

«За час і море, за час і море

За час і море, за час і море

Нічого не навчився за час і море...»