Don Chisciotte - Francesco Guccini

Ho letto millanta storie di cavalieri erranti

Di imprese e di vittorie dei giusti sui prepotenti

Per starmene ancora chiuso coi miei libri in questa stanza

Come un vigliacco ozioso, sordo ad ogni sofferenza

Nel mondo oggi, più di ieri, domina l’ingiustizia

Ma di eroici cavalieri non abbiamo più notizia

Proprio per questo, Sancho, c'è bisogno soprattutto

D’uno slancio generoso, fosse anche un sogno matto

Vammi a prendere la sella, che il mio impegno ardimentoso

L’ho promesso alla mia bella, Dulcinea del Toboso

E a te, Sancho, io prometto che guadagnerai un castello

Ma un rifiuto non l’accetto, forza sellami il cavallo!

Tu sarai il mio scudiero, la mia ombra confortante

E con questo cuore puro, col mio scudo e Ronzinante

Colpirò con la mia lancia l’ingiustizia giorno e notte

Com'è vero nella Mancha che mi chiamo Don Chisciotte!

Questo folle non sta bene, ha bisogno di un dottore

Contraddirlo non conviene, non è mai di buon umore

È la più triste figura che sia apparsa sulla Terra

Cavalier senza paura di una solitaria guerra

Cominciata per amore di una donna conosciuta

Dentro a una locanda a ore dove fa la prostituta

Ma credendo di aver visto una vera principessa

Lui ha voluto ad ogni costo farle quella sua promessa

E così da giorni abbiamo solo calci nel sedere

Non sappiamo dove siamo, senza pane e senza bere

E questo pazzo scatenato che è il più ingenuo dei bambini

Proprio ieri si è stroncato fra le pale dei mulini

È un testardo, un idealista, troppi sogni ha nel cervello

Io che sono più realista mi accontento di un castello

Mi farà Governatore e avrò terre in abbondanza

Quant'è vero che anch’io ho un cuore e che mi chiamo Sancho Panza!

Salta in piedi, Sancho, è tardi, non vorrai dormire ancora

Solo i cinici e i codardi non si svegliano all’aurora:

Per i primi è indifferenza e disprezzo dei valori

E per gli altri è riluttanza nei confronti dei doveri

L’ingiustizia non è il solo male che divora il mondo

Anche l’anima dell’uomo ha toccato spesso il fondo

Ma dobbiamo fare presto perché più che il tempo passa

Il nemico si fa d’ombra e s’ingarbuglia la matassa!

A proposito di questo farsi d’ombra delle cose

L’altro giorno quando ha visto quelle pecore indifese

Le ha attaccate come fossero un esercito di Mori

Ma che alla fine ci mordessero oltre i cani anche i pastori!

Era chiaro come il giorno, non è vero, mio Signore?

Io sarò un codardo e dormo, ma non sono un traditore

Credo solo in quel che vedo e la realtà per me rimane

Il solo metro che possiedo, com'è vero che ora ho fame!

Sancho ascoltami, ti prego, sono stato anch’io un realista

Ma ormai oggi me ne frego e, anche se ho una buona vista

L’apparenza delle cose, come vedi, non m’inganna

Preferisco le sorprese di quest’anima tiranna

Che trasforma coi suoi trucchi la realtà che hai lì davanti

Ma ti apre nuovi occhi e ti accende i sentimenti

Prima d’oggi mi annoiavo e volevo anche morire

Ma ora sono un uomo nuovo che non teme di soffrire!

Mio Signore, io purtroppo sono un povero ignorante

E del suo discorso astratto ci ho capito poco o niente

Ma anche ammesso che il coraggio mi cancelli la pigrizia

Riusciremo noi da soli a riportare la giustizia?

In un mondo dove il male è di casa e ha vinto sempre

Dove regna il capitale, oggi più spietatamente

Riuscirà con questo brocco e questo inutile scudiero

Al Potere dare scacco e salvare il mondo intero?

Mi vuoi dire, caro Sancho, che dovrei tirarmi indietro

Perché il Male ed il Potere hanno un aspetto così tetro?

Dovrei anche rinunciare ad un po' di dignità

Farmi umile e accettare che sia questa la realtà?

Il Potere è l’immondizia della storia degli umani

E anche se siamo soltanto due romantici rottami

Sputeremo il cuore in faccia all’ingiustizia giorno e notte

Siamo i «Grandi della Mancha»: Sancho Panza e Don Chisciotte!

Я читав розповіді про блудних лицарів

Про подвиги і перемоги справедливих над хуліганами

Залишатися закритим зі своїми книгами в цій кімнаті

Як неробий боягуз, глухий до всіх страждань

У світі сьогодні, більше ніж учора, панує несправедливість

Але про героїчних лицарів у нас немає звістки

Саме в цьому, Санчо, потрібна понад усе

Щедрого імпульсу, навіть якщо це був божевільний сон

Іди, дістань мені сідло, це моє сміливе зобов’язання

Я пообіцяв це своїй красуні Дульсінеї дель Тобосо

А тобі, Санчо, я обіцяю, що ти здобудеш замок

Але я не прийму відмови, сідлайте мого коня!

Ти будеш моїм сквайром, моєю втішною тінню

І з цим чистим серцем, з моїм щитом і Росінантом

Я вбиватиму несправедливість день і ніч своїм списом

Як правда в Ла-Манчі, що мене звати Дон Кіхот!

Цей божевільний нездоровий, йому потрібен лікар

Заперечувати йому не зручно, він ніколи не буває в хорошому настрої

Це найсумніша фігура, яка з'явилася на Землі

Кавалер без страху самотньої війни

Почав заради жінки, яку зустрів

Погодинно в корчмі, де вона працює повією

Але повіривши він побачив справжню принцесу

Він хотів за будь-яку ціну дати їй свою обіцянку

І так цілими днями ми тільки брикали в дупу

Не знаємо, де ми, без хліба і без пиття

І цей дикий божевільний, який є найнаївнішим із дітей

Буквально вчора він зламався серед лопатей млинів

Він упертий, ідеаліст, у нього забагато мрій у мозку

Мене, більш реалістичного, влаштовує замок

Він зробить мене губернатором, і я буду мати землю в достатку

Як правда, що я теж маю серце і що мене звати Санчо Панса!

Скочи на ноги, Санчо, пізно, знову не хочеш спати

Тільки циніки і боягузи не прокидаються на світанку:

Для перших це байдужість і зневага до цінностей

А для інших – небажання виконувати обов’язки

Несправедливість - не єдине зло, яке пожирає світ

Навіть душа людини часто досягає дна

Але треба поспішати, бо чим більше проходить часу

Ворог стає темним і заплутується!

Про цю тінь речей

Днями побачив тих беззахисних овець

Він напав на них, наче вони були армією маврів

Але зрештою, крім собак, нас би покусали навіть пастухи!

Це було ясно як день, чи не так, мілорде?

Я буду боягузом і спатиму, але я не зрадник

Я вірю тільки в те, що бачу, а реальність залишається для мене

Єдиний метр у мене, як правда, що я зараз голодний!

Санчо, послухай мене, будь ласка, я теж був реалістом

Але тепер мені байдуже і, навіть якщо я маю хороший зір

Зовнішній вигляд речей, як бачите, мене не обманює

Я віддаю перевагу сюрпризи цієї тиранічної душі

Хто своїми трюками перетворює реальність перед вами

Але це відкриває нові очі і запалює ваші почуття

До сьогоднішнього дня мені було нудно і я теж хотів померти

Але тепер я нова людина, яка не боїться страждань!

Господи, на жаль, я бідний невіглас

І я мало або зовсім не розумів його абстрактного дискурсу

Але навіть якщо сміливість стирає мою лінь

Чи зможемо ми відновити справедливість самотужки?

У світі, де зло є вдома і завжди перемагало

Там, де панує капітал, сьогодні ще безжальніше

Він досягне успіху з цим шахраєм і цим марним сквайром

Владі поставити мат і врятувати весь світ?

Ти хочеш сказати мені, любий Санчо, щоб я відступив

Чому Зло і Сила виглядають такими похмурими?

Я також повинен відмовитися від гідності

Змусити мене смиритися і прийняти, що це реальність?

Влада – це сміття людської історії

І навіть якщо ми просто дві романтичні уламки

Ми вдень і вночі будемо плювати в обличчя несправедливості

Ми — «Grandi della Mancha»: Санчо Панса і Дон Кіхот!