Cyrano - Francesco Guccini

Venite pure avanti, voi con il naso corto, signori imbellettati,

io più non vi sopporto

Infilerò la penna ben dentro al vostro orgoglio perché con questa spada vi

uccido quando voglio

Venite pure avanti poeti sgangherati, inutili cantanti di giorni sciagurati,

buffoni che campate di versi senza forza, avrete soldi e gloria,

ma non avete scorza;

godetevi il successo, godete finché dura, che il pubblico

è ammaestrato e non vi fa paura.

E andate chissà dove per non pagar le tasse,

col ghigno e l’ignoranza dei primi della classe

Io sono solo un povero cadetto di Guascogna, però non la sopporto la gente che

non sogna

Gli orpelli?

L’arrivismo?

All’amo non abbocco e al fin della licenza io non

perdono e tocco, io non perdono, non perdono e tocco!

Facciamola finita, venite tutti avanti nuovi protagonisti, politici rampanti,

venite portaborse, ruffiani e mezze calze, feroci conduttori di trasmissioni

false che avete spesso fatto del qualunquismo un arte, coraggio liberisti,

buttate giù le carte tanto ci sarà sempre chi pagherà le spese in questo

benedetto, assurdo bel paese

Non me ne frega niente se anch’io sono sbagliato, spiacere è il mio piacere,

io amo essere odiato;

coi furbi e i prepotenti da sempre mi balocco e al fin

della licenza io non perdono e tocco, io non perdono, non perdono e tocco!

Ma quando sono solo con questo naso al piede che almeno di mezz’ora da sempre

mi precede si spegne la mia rabbia e ricordo con dolore che a me è quasi

proibito il sogno di un amore;

non so quante ne ho amate, non so quante ne ho

avute, per colpa o per destino le donne le ho perdute e quando sento il peso d'

essere sempre solo

Mi chiudo in casa e scrivo e scrivendo mi consolo, ma dentro di me sento che il

grande amore esiste, amo senza peccato, amo, ma sono triste perché Rossana è

bella, siamo così diversi, a parlarle non riesco: le parlerò coi versi,

le parlerò coi versi…

Venite gente vuota, facciamola finita, voi preti che vendete a tutti un' altra

vita;

Se c'è, come voi dite, un Dio nell’infinito, guardatevi nel cuore,

l' avete già tradito

E voi materialisti, col vostro chiodo fisso, che Dio è morto e l' uomo è solo

in questo abisso, le verità cercate per terra, da maiali, tenetevi le ghiande,

lasciatemi le ali;

Tornate a casa nani, levatevi davanti, per la mia rabbia enorme mi servono

giganti

Ai dogmi e ai pregiudizi da sempre non abbocco e al fin della licenza io non

perdono e tocco, io non perdono, non perdono e tocco!

Io tocco i miei nemici col naso e con la spada, ma in questa vita oggi non

trovo più la strada

Non voglio rassegnarmi ad essere cattivo, tu sola puoi salvarmi,

tu sola e te lo scrivo:

Dev’esserci, lo sento, in terra o in cielo un posto dove non soffriremo e tutto

sarà giusto

Non ridere, ti prego, di queste mie parole, io sono solo un’ombra e tu, Rossana,

il sole, ma tu, lo so, non ridi, dolcissima signora ed io non mi nascondo

sotto la tua dimora perché oramai lo sento, non ho sofferto invano,

se mi ami come sono, per sempre tuo, per sempre tuo, per sempre tuo… Cyrano

Заходьте, ви, коротконосі панове смажені,

Я більше не можу тебе терпіти

Я добре встромлю перо в твою гордість, тому що з цим мечем ти будеш

Я вбиваю, коли хочу

Приходьте, ветхие поети, нікчемні співаки нещасних днів,

дурні, що живуть без сили, у вас будуть гроші і слава,

але у вас немає родзинки;

насолоджуватися успіхом, насолоджуватися, поки він триває, що аудиторія

він навчений і не лякає вас.

І йди хтозна куди, щоб не платити податки,

з усмішкою і невіглаством вищого класу

Я просто бідний кадет з Гасконі, але терпіти не можу людей, які

не мріє

Атрибути?

Прибуття?

Я не ловлю приманку і в кінці моєї відпустки не ловлю

Прощаю і чіпаю, не прощаю, не прощаю і чіпаю!

Давайте покінчимо з цим, усі з’являться нові герої, нестримні політики,

приходять сумконоси, хулігани та напівшкарпетки, люті ведучі

Неправда, що ви часто робили мистецтво байдужості, відважні лібералісти,

киньте карти, щоб завжди знайшлися ті, хто оплачуватиме витрати в цьому

благословенна, абсурдна прекрасна країна

Мені байдуже, якщо я теж помиляюся, вибачте, мені приємно,

я люблю, коли мене ненавидять;

Я завжди грався з розумними і зарозумілими, і зрештою

ліцензії не прощаю і чіпаю, не прощаю, не прощаю і чіпаю!

Але коли я одна з цим носом на пальці ноги, то завжди було не менше півгодини

передує мені мій гнів згас, і я з болем згадую, що він майже до мене

сон про кохання заборонений;

Я не знаю, скільки я кохав, не знаю, скільки маю

мав, з вини чи з долі, я втратив жінок і коли відчуваю вагу

завжди бути на самоті

Я закриваюся вдома і пишу, і пишучи втішаю себе, але всередині відчуваю, що

велика любов існує, я люблю без гріха, я люблю, але мені сумно, тому що Россана є

красуня, ми такі різні, я не можу з нею говорити: я з нею розмовляю віршами,

Я розмовляю з нею віршами...

Приходьте порожні люди, покінчимо з цим, ви, священики, що продаєте всіх інших

життя;

Якщо є, як ти кажеш, Бог у нескінченності, зазирни в своє серце,

ти вже його зрадив

А ви, матеріалісти, з вашою одержимістю, що Бог мертвий, а людина сама

у цій безодні істини, які ти шукаєш на землі, свинями, тримай свої жолуді,

залиш мені крила;

Ідіть додому гноми, встаньте попереду, вони мені потрібні для мого величезного гніву

гіганти

Я не завжди приймаю догми та упередження, і в кінці моєї відпустки не приймаю

Прощаю і чіпаю, не прощаю, не прощаю і чіпаю!

Я торкаюся своїх ворогів носом і мечем, але в цьому житті сьогодні ні

Я знаходжу шлях більше

Я не хочу змиритися з тим, що я поганий, ти один можеш мене врятувати,

ти один і я тобі це пишу:

Я відчуваю, що на землі чи на небі має бути місце, де ми не будемо страждати і все таке

це буде правильно

Будь ласка, не смійся з цих моїх слів, я лише тінь, а ти, Россана,

сонце, а ти, я знаю, не смійся, мила пані і я не ховаю

під твоєю оселею, бо тепер я це відчуваю, я не даремно страждав,

якщо ти любиш мене таким, яким я є, назавжди твій, назавжди твій, назавжди твій ... Сірано