Cristoforo Colombo - Francesco Guccini

E' gia stanco di vagabondare sotto un cielo sfibrato

per quel regno affacciato sul mare che dai Mori è insidiato

e di terra ne ha avuta abbastanza, non di vele e di prua

perché ha trovato una strada di stelle nel cielo dell’anima sua

Se lo sente, non può più fallire, scoprirà un nuovo mondo

quell’attesa lo lascia impaurito di toccare già il fondo

Non gli manca il coraggio o la forza per vivere quella follia

e anche senza equipaggio, anche fosse un miraggio ormai salperà via

E la Spagna di spada e di croce riconquista Granata

con chitarre gitane e flamenco fa suonare ogni strada

Isabella è la grande regina del Guadalquivir

ma come lui è una donna convinta che il mondo non pùo finir lì

Ha la mente già tesa all’impresa sull’oceano profondo

caravelle e una ciurma ha concesso, per quel viaggio tremendo

per cercare di un mondo lontano ed incerto che non sa se ci sia

ma è già l’alba e sul molo l’abbraccia una raffica di nostalgia

E naviga, naviga via

verso un mondo impensabile ancora da ogni teoria

e naviga, naviga via

nel suo cuore la Niña, la Pinta e la Santa Maria

E' da un mese che naviga a vuoto quell’Atlantico amaro

ma continua a puntare l’ignoto con lo sguardo corsaro

sarà forse un’assurda battaglia ma ignorare non puoi

che l’Assurdo ci sfida per spingerci ad essere fieri di noi

Quante volte ha sfidato il destino aggrappato ad un legno

per fortuna che il vino non manca e trasforma la vigliaccheria

di una ciurma ribelle e già stanca, in un’isola di compagnia

E naviga, naviga via

sulla prua che s’impenna violenta lasciando una scia

naviga, naviga via

nel suo cuore la Niña, la Pinta e la Santa Maria

Non si era sentito mai solo come in quel momento

ma ha imparato dal vivere in mare a non darsi per vinto

andrà a sbattere in quell’orizzonte, se una terra non c'è

grida: «Fuori sul ponte compagni dovete fidarvi di me!

Anche se non accenna a spezzarsi quel tramonto di vetro

ma li aspettano fame e rimorso se tornassero indietro

proprio adesso che manca un respiro per giungere alla verità

a quel mondo che ha forse per faro una fiaccola di libertà

E naviga, naviga là

come prima di nascere l’anima naviga già

naviga, naviga ma

quell’oceano è di sogni e di sabbia

poi si alza un sipario di nebbia

e come un circo illusorio s’illumina l’America

Dove il sogno dell’oro ha creato

mendicanti di un senso

che galleggiano vacui nel vuoto

affamati d’immenso

Là babeliche torri di cristallo

già più alte del cielo

fan subire al tuo cuore uno stallo

come a un Icaro in volo

Dove da una prigione a una luna d’amianto

«l'uomo morto cammina»

dove il Giorno del Ringraziamento

il tacchino in cucina

e mentre sciami assordanti d’aerei

circondano di ragnatele

quell’inutile America amara

leva l’ancora e alza le vele

E naviga, naviga via

più lontano possibile

da quell’assordante bugia

naviga, naviga via

nel suo cuore la Niña, la Pinta e la Santa Maria

Він уже втомився блукати під зношеним небом

для того королівства з видом на море, якому загрожують маври

і землі йому вистачає, а не вітрил і нос

бо знайшов на небі своєї душі зоряний шлях

Якщо він це відчує, він більше не може підвести, він відкриє новий світ

це очікування змушує його боятися вже торкатися дна

Йому не бракує ні сміливості, ні сили пережити це божевілля

і навіть без екіпажу, хоч би це був міраж, він зараз відпливе

І Іспанія мечем і хрестом відвойовує Гранаду

з циганськими гітарами та фламенко звучить на кожній вулиці

Ізабелла — велика королева Гвадалквівіра

але вона, як і він, жінка, яка переконана, що на цьому світ не може закінчитися

Його розум уже напружений для підприємства на глибині океану

каравели й екіпаж дано на ту жахливу подорож

шукати далекий і невизначений світ, який не знає, чи є

але вже світає і спалах ностальгії охоплює його на пристані

І плисти, відпливи

до світу, досі немислимого жодною теорією

і пливе, відпливає

в його центрі Нінья, Пінта і Санта-Марія

Та гірка Атлантика вже місяць марно пливе

але продовжує цілитися в невідоме корсарським поглядом

можливо, це буде абсурдна битва, але ви не можете її ігнорувати

що Абсурд кидає нам виклик, щоб підштовхнути нас пишатися собою

Скільки разів він кидав виклик долі, чіпляючись за ліс

на щастя, не бракує вина і перетворює боягузтво

бунтівної та вже втомленої команди на острові компанії

І плисти, відпливи

на носі, який бурхливо задирає, залишаючи слід

відпливає, відпливає

в його центрі Нінья, Пінта і Санта-Марія

Він ніколи не відчував себе таким самотнім, як зараз

але він навчився життя на морі не здаватися

воно потрапить на той горизонт, якщо не буде землі

він кричить: «На палубу, товариші, ви повинні мені довіряти!

Навіть якщо цей скляний захід не має ознак розбиття

але голод і докори сумління чекають на них, якщо вони повернуться

прямо зараз, коли залишився подих, щоб досягти істини

тому світу, який, можливо, має факел свободи для свого світла

І пливти, плисти туди

як до народження душа вже пливе

вітрила, вітрила але

той океан складається з мрій і піску

потім піднімається завіса туману

і, як ілюзорний цирк, загоряється Америка

Де створила мрія про золото

жебраки глузду

плаває вакантним у порожнечі

голодний до величезного

Там бабельські кришталеві вежі

вже вище за небо

змусити ваше серце зайти в глухий кут

як Ікар у польоті

Куди від тюрми до азбестового місяця

«Мертвий ходить»

де на День подяки

індичка на кухні

і при цьому оглушливі зграї літаків

оточують павутиною

ця марна гірка Америка

підняти якір і підняти вітрила

І плисти, відпливи

наскільки це можливо

від тієї оглушливої ​​брехні

відпливає, відпливає

в його центрі Нінья, Пінта і Санта-Марія