Cencio - Francesco Guccini

Ci sarà forse ancora, appesa in qualche angolo

O a macchiare di ricordi un muro dell' Associazione Bocciofila Modenese

Fra mucchi di coppe e trofei vinti in tornei ogni volta «del secolo»

Glorie oscure di eroi dell’a punto, del volo, delle bocciate secche e tese

Quella foto sul pallaio, presa una sera di quasi estate

Con me e Cencio vicini, fintamente assorti a guardare il punto

Perchè l’umorismo popolare volle immortalare assieme me, il Gigante

E Cencio il Nano, viso già d’uomo serio, compreso, quasi compunto…

Non so come sia capitato in mezzo a noi, confuso branco adolescente di un

periodo oscuro

Di amori e di domande che gonfiavano la testa e i fianchi a ondate sofferte ma

cercate

E poi quei raspare fra sottovesti in nailon, rubando al buio quel po' di

rubabile

Scoprire e esser scoperti, coraggiosi ed incerti e dopo

In branco, raccontarsi e tutti a turno ad ascoltarsi, ma lui…

Eh, lui non aveva un amore da dire, no, lui non aveva una storia

Solo crearsi avventure di cosce e di seni che poi ci sparava a brutto muso

E noi lì ad ascoltarlo sorridendo, senza razzismo né boria

Ma senza capire ciò che voleva essere anche lui, solo un normale adolescente

ottuso

Eppure usava lo stesso barbaro gergo e gli stessi jeans consumati

E amava gli stessi film di bossoli e marines lungo i mari giapponesi

Parlava di rock e fumetti, e non perdeva i cartoni animati

E come noi guardava esplodere il mondo con gli stessi occhi attenti, spauriti,

sorpresi…

Ma cosa pensava lontano da noi, cosa sognava quand’era da solo?

Con le stesse voglie e con gli stessi eroi, ma ali più piccole per lo stesso

volo

Forse sognava anche troppo e davvero, certo in quel branco si sentiva perso

Dove scappare per sentirsi vero, dove fuggire per non essere diverso?

E sognò il circo, realtà capovolta, mondo di uguali perchè tutti strani

La nostra solita realtà stravolta, quell’Eden senza giganti o nani

«Cencio è scappato via, ma l’han già beccato!»

Dopo due giorni era già

ritornato…

Ma il tempo più ottuso di noi incalza per tutti, sia per i giganti che i nani:

Chi immaginava allora che ognuno sarebbe finito in un proprio circo personale?

Vincenti o perdenti non importa, ma quasi mai secondo i propri piani

Con la faccia tinta, sul trapezio, fra i leoni, solo attenti a non farsi troppo

male

Qualcuno m’ha detto che vivi in provincia, con una ballerina bulgara o rumena;

Chissà se hai poi trovato di dentro la tua vera altezza?

Addio amico venuto dal passato per un momento appena

Addio giorni andati in un soffio, amici mai più incontrati;

s’ciao, giovinezza.

Можливо, вона все ще буде там, висить у якомусь кутку

Або заплямувати спогадами стіну асоціації Modenese Bocciofila

Серед купи кубків і трофеїв, завойованих на турнірах кожного разу "століття"

Темна слава героїв точки, польоту, сухих і напружених невдач

Це фото на балерині, зроблене близько літнього вечора

Ми з Ченсіо поруч, робимо вигляд, що поглинені розглядом справи

Бо народний гумор хотів увічнити Велетня разом зі мною

І Сенсіо Гном, обличчя серйозної людини вже зрозумів, майже зібраний...

Я не знаю, як це сталося серед нас, розгубленої підліткової зграї

темний період

Про кохання і питання, які болючими хвилями роздували голову і стегна, але

шукати

А потім ті, що шурпають між нейлоновими нижниками, крадучи цю маленьку частину в темряві

вкрадений

Відкривайте і будьте відкритими, сміливими і непевними і після

У зграї розкажіть один одному і всі по черзі слухають один одного, але він ...

Ех, він не мав любові сказати, ні, не мав історії

Лише створюючи пригоди стегон і грудей, які потім стріляли нас потворно

І ми тут, щоб послухати його посміхаючись, без расизму чи зарозумілості

Але не розуміючи, ким він теж хоче бути, звичайним підлітком

товстоголовий

Проте він використовував той самий варварський жаргон і ті самі потерті джинси

І він любив ті ж мушлі та морські фільми вздовж японських морів

Говорив про рок і комікси, не пропускав мультфільмів

І коли ми дивилися, як світ вибухає такими ж настороженими, переляканими очима,

здивований...

Але що він думав далеко від нас, про що мріяв, коли був один?

З такими ж потягами і тими ж героями, але меншими крилами для того ж

політ

Можливо, він забагато мріяв і справді, безперечно, у цій зграї він відчував себе втраченим

Куди втекти, щоб відчути себе справжнім, куди втекти, щоб не бути іншим?

І мріяв про цирк, про перевернуту реальність, про такий самий світ, бо всі вони дивні

Наша звичайна викривлена ​​реальність, той Едем без велетнів і гномів

— Сенсіо втік, а вони його вже впіймали!

Через два дні це вже було

повернувся...

Але найнудніший час тисне на всіх, і велетнів, і гномів:

Хто тоді знав, що кожен потрапить у свій особистий цирк?

Переможці чи переможені не мають значення, але навряд чи за їхніми планами

З пофарбованим обличчям, на трапеції, серед левів, будьте обережні, щоб не стати занадто жорстким

погано

Хтось сказав мені, що ти живеш у провінції, у болгарської чи румунської танцівниці;

Хто знає, чи знайшли ви тоді свою справжню зріст зсередини?

Прощай, друже з минулого на мить

Прощайте минулі дні, друзі більше не зустрічалися;

так, молодість.