Canzone Quasi D'Amore - Francesco Guccini

Non starò più a cercare parole che non trovo

Per dirti cose vecchie con il vestito nuovo

Per raccontarti il vuoto che, al solito, ho di dentro

E partorire il topo vivendo sui ricordi

Giocando coi miei giorni, col tempo…

O forse vuoi che dica che ho i capelli più corti

O che per le mie navi son quasi chiusi i porti;

Io parlo sempre tanto, ma non ho ancora fedi

Non voglio menar vanto di me o della mia vita

Costretta come dita dei piedi…

Queste cose le sai perché siam tutti uguali

E moriamo ogni giorno dei medesimi mali

Perché siam tutti soli ed è nostro destino

Tentare goffi voli d’azione o di parola

Volando come vola il tacchino…

Non posso farci niente e tu puoi fare meno

Sono vecchio d’orgoglio, mi commuove il tuo seno

E di questa parola io quasi mi vergogno

Ma c'è una vita sola, non ne sprechiamo niente

In tributi alla gente o al sogno…

Le sere sono uguali, ma ogni sera è diversa

E quasi non ti accorgi dell’energia dispersa

A ricercare i visi che ti han dimenticato

Vestendo abiti lisi, buoni ad ogni evenienza

Inseguendo la scienza o il peccato…

Tutto questo lo sai e sai dove comincia

La grazia o il tedio a morte del vivere in provincia

Perché siam tutti uguali, siamo cattivi e buoni

E abbiam gli stessi mali, siamo vigliacchi e fieri

Saggi, falsi, sinceri… coglioni!

Ma dove te ne andrai?

Ma dove sei già andata?

Ti dono, se vorrai, questa noia già usata:

Tienila in mia memoria, ma non è un capitale

Ti accorgerai da sola, nemmeno dopo tanto

Che la noia di un altro non vale…

D’altra parte, lo vedi, scrivo ancora canzoni

E pago la mia casa, pago le mie illusioni

Fingo d’aver capito che vivere è incontrarsi

Aver sonno, appetito, far dei figli, mangiare

Bere, leggere, amare… grattarsi!

Я більше не буду шукати слів, яких не можу знайти

Щоб розповісти тобі старі речі з новою сукнею

Розповісти вам про порожнечу, яка, як завжди, у мене всередині

І народити мишку, що живе спогадами

Граю зі своїми днями, з часом...

Або, можливо, ви хочете, щоб я сказав, що у мене коротше волосся

Або що порти для моїх кораблів майже закриті;

Я завжди багато говорю, але віри ще не маю

Я не хочу хвалитися ні собою, ні своїм життям

Вимушений, як пальці ніг...

Ви знаєте ці речі, тому що ми всі однакові

І ми щодня вмираємо від одного і того ж зла

Бо ми одні і це наша доля

Спроба незграбних польотів дій або мовлення

Летить як індичка...

Я не можу допомогти, а ти можеш зробити менше

Я старий від гордості, твої груди мене рухають

І мені майже соромно за це слово

Але життя лише одне, ми нічого не витрачаємо

В данину поваги народу чи мрії...

Вечори однакові, але кожна ніч різна

І ви майже не помічаєте розсіяної енергії

Шукати обличчя, які тебе забули

Носити потертий одяг, добре на будь-який випадок

Займатися наукою чи гріхом...

Ви знаєте все це і знаєте, з чого воно починається

Благодатна або смертельна нудьга життя в провінції

Тому що ми всі однакові, ми погані і хороші

І в нас такі ж лиха, ми боягузи і горді

Мудрі, брехливі, щирі ... мудаки!

Але куди ти підеш?

Але куди ти вже подівся?

Даю вам, якщо хочете, цю вже використану нудьгу:

Збережи це в пам'яті, але це не капітал

Ви помітите самі, навіть не через довгий час

Що чужа нудьга не дійсна...

З іншого боку, бачите, я й досі пишу пісні

І я плачу за свій будинок, я плачу за свої ілюзії

Я вдаю, ніби зрозумів, що жити — значить зустрічатися

Мати сон, апетит, мати дітей, їсти

Пити, читати, любити… почесати!