Canzone Della Vita Quotidiana - Francesco Guccini

Inizia presto all’alba o tardi al pomeriggio

Ma in questo non c'è alcuna differenza

Le ore che hai davanti son le stesse, son tante

Stesso coraggio chiede l’esistenza

La vita quotidiana ti ha visto e già succhiato

Come il caffè che bevi appena alzato

E l’acqua fredda in faccia cancella già i tuoi sogni

E col bisogno annega la speranza

E mentre la dolcezza del sonno si allontana

Inizia la tua vita quotidiana…

E subito ti affanni in cose in cui non credi

La testa piena di vacanze ed ozio

E non sono peggiori i mali dei rimedi

La malattia è la noia del lavoro

Fatiche senza scopo, furiose e vane corse

Angosce senza un forse, senza un dopo

Un giorno dopo l’altro il tuo deserto annuale

Con le oasi in ferragosto e per Natale

Ma anno dopo anno, li conti e sono tanti

Quei giorni nella vita che hai davanti

Ipocrisie leggere, rabbie da poco prezzo

Risposte argute date sempre tardi

Saluti caldi d’ansia, di noia o di disprezzo

O senza che s’incrocino gli sguardi

Le usate confidenze di malattie o di sesso

Dove ciascuno ascolta sol se stesso

Finzioni naturali in cui ci adoperiamo

Per non sembrar di esser quel che siamo

Consolati pensando che inizia e già è finita

Questa che tutti i giorni è la tua vita…

Amori disperati, amori fatti in fretta

Consumati per rabbia o per dovere

Che spengono in stanchezza con una sigaretta

I desideri nati in tante sere

Amori fatti in furia, ridicolo contrasto

Dopo quei film di fasto e di lussuria

Rivincita notturna dove, per esser vero

L’uno tradisce l’altro col pensiero:

Son questi che tu vedi, che vivi e che hai d’attorno

Gli amori della vita d’ogni giorno…

Le tue paure assidue, le gioie solitarie

I drammi che commuovon te soltanto

Le soluzioni ambigue, i compromessi vari

Glorie vantate poi di tanto in tanto

I piccoli malanni sempre più numerosi

Più dolorosi col passar degli anni

La lotta vuota e vana, patetico tentare

Di rimandare un poco la vecchiaia…

E poi ti trovi vecchio e ancor non hai capito

Che la vita quotidiana ti ha tradito

Починається рано на світанку або пізно вдень

Але різниці в цьому немає

Години перед вами однакові, їх багато

Така ж мужність вимагає існування

Повсякденне життя бачило вас і вже засмоктало

Як і кава, яку ви п’єте, щойно встаєте

І холодна вода в твоєму обличчі вже скасовує твої мрії

І з потребою топить надію

І як солодкість сну відступає

Почніть своє щоденне життя...

І відразу переживаєш про речі, в які не віриш

Голова повна свят і неробства

І зло від ліків не гірше

Хвороба – це нудьга на роботі

Трудиться без цілі, люті й марні перегони

Туга без можливо, без після

День за днем ​​ваша щорічна пустеля

З оазисами в середині серпня і на Різдво

Але рік за роком ви їх перераховуєте, і їх багато

Ці дні в житті у вас попереду

Легке лицемірство, дешеві люті

Дотепні відповіді завжди дають із запізненням

Теплі привітання тривоги, нудьги чи презирства

Або без зустрічі їхніх поглядів

Ви використовуєте її впевненість у хворобі чи сексі

Де кожен слухає тільки себе

Природні вигадки, в яких ми працюємо

Щоб здаватися не такими, якими ми є

Потіште себе, думаючи, що все починається і вже закінчилося

Це твоє життя кожен день...

Відчайдушні кохання, кохання, зроблені поспіхом

Їли зі злості чи з обов’язку

Яку вони втоми гасять сигаретою

Бажання народжуються багато вечорів

Любов у люті, смішному контрасті

Після тих фільмів пишності та хтивості

Помста ніч де, правда

Один зраджує іншого думкою:

Це ті, кого ви бачите, живете і маєте навколо себе

Любов повсякденного життя...

Твої наполегливі страхи, самотні радості

Драми, які тільки зворушують вас

Неоднозначні рішення, різноманітні компроміси

Слава тоді вихвалялася час від часу

Дрібних недуг стає все більше

З роками все болючіше

Порожня і марна боротьба, жалюгідна спроба

Трохи відкласти старість...

А потім опиняєшся старим і все ще не розумієш

Те повсякденне життя зрадило вас