Canzone Della Bambina Portoghese - Francesco Guccini

E poi e poi, gente viene qui e ti dice

Di sapere gia' ogni legge delle cose

E tutti, sai, vantano un orgoglio cieco

Di verita' fatte di formule vuote

E tutti, sai, ti san dire come fare,

Quali leggi rispettare, quali regole osservare,

Qual e' il vero vero,

E poi, e poi, tutti chiusi in tante celle,

Fanno a chi parla piu' forte

Per non dir che stelle e morte fan paura.

Al caldo del sole, al mare scendeva la bambina portoghese

Non c’eran parole, rumori soltanto come voci sospese.

Il mare soltanto, e il suo primo bikini amaranto,

Le cose piu' belle e la gioia del caldo alla pelle.

Gli amici vicino sembravan sommersi dalla voce del mare;

O sogni o visioni qualcosa la prese e si mise a pensare;

Senti' che era un punto al limite di un continente,

Senti' che era un niente, l’Atlantico immenso di fronte.

E in questo sentiva qualcosa di grande

Che non riusciva a capire, che non poteva intuire;

Che avrebbe spiegato, se avesse capito lei, e l’oceano infinito;

Ma il caldo l’avvolse, si senti' svanire e si mise a dormire.

E fu solo del sole, come di mani future.

Restaron soltanto il mare e un bikini amaranto.

E poi e poi, se ti scopri a ricordare,

Ti accorgerai che non te ne importa niente.

E capirai che una sera o una stagione

Son come lampi, luci accese e dopo spente.

E capirai che la vera ambiguita'

E' la vita che viviamo, il qualcosa che chiamiamo esser uomini,

E poi, e poi, che quel vizio che ci uccidera'

Non sara' fumare o bere, ma il qualcosa che ti porti dentro,

Cioe' vivere

І тоді, і тоді, люди приходять сюди і розповідають вам

Щоб уже знати всі закони речей

І всі вони, знаєте, пишаються сліпою гордістю

Істини з порожніх формул

І кожен, знаєте, чи будете ви знати, як це зробити,

Які закони поважати, які правила дотримуватися,

Що насправді справжнє,

І тоді, і тоді, все закрито в безліч клітин,

Вони роблять тих, хто говорить, голосніше

Не кажучи вже про те, що зірки і смерть страшні.

У сонячній спеці португалька спустилася до моря

Не було слів, лише шуми, як зависли голоси.

Тільки море і її перше амарантове бікіні,

Найкрасивіші речі і радість тепла до шкіри.

Здавалося, близьких друзів пригнічував голос моря;

Чи то сни, чи то бачення щось її взяло, і вона почала думати;

Відчуй, що це була точка на краю континенту,

Він відчув, що це ніщо, величезна Атлантика перед ним.

І в цьому він відчув щось велике

Щоб він не міг зрозуміти, щоб він не міг здогадатися;

Що він пояснив би, якби зрозумів її, і нескінченний океан;

Але спека огорнула її, вона відчула, що зникає і лягла спати.

І це було лише від сонця, як від майбутніх рук.

Залишилося тільки море та амарантове бікіні.

А потім і потім, якщо ви згадаєте,

Ви виявите, що вам байдуже.

І ви зрозумієте, що вечір чи пора року

Вони як блискавка, світло вмикається, а потім гасне.

І ви зрозумієте, що справжня двозначність

Це життя, яким ми живемо, те, що ми називаємо чоловіками,

І тоді, і тоді, той порок, який нас уб’є

Це буде не куріння чи пиття, а те, що ви носите всередині,

Тобто жити