Bisanzio - Francesco Guccini

Anche questa sera la luna è sorta

Affogata in un colore troppo rosso e vago

Vespero non si vede, si è offuscata

La punta dello stilo si è spezzata

Che oroscopo puoi trarre questa sera, Mago?

Io Filemazio, protomedico, matematico, astronomo, forse saggio

Ridotto come un cieco a brancicare attorno

Non ho la conoscenza od il coraggio

Per fare quest’oroscopo, per divinar responso

E resto qui a aspettare che ritorni giorno

E devo dire, devo dire che sono forse troppo vecchio per capire

Che ho perso la mia mente in chissà quale abuso od ozio

Ma stan mutando gli astri nelle notti d’equinozio

O forse io, forse io ho sottovalutato questo nuovo Dio

Lo leggo in me e nei segni che qualcosa sta cambiando

Ma è un debole presagio che non dice come e quando…

Me ne andavo l’altra sera, quasi inconsciamente

Giù al porto a Bosphoreion, là dove si perde

La terra dentro al mare fino quasi al niente

E poi ritorna terra e non è più occidente:

Che importa a questo mare essere azzurro o verde?

Sentivo i canti osceni degli avvinazzati

Di gente dallo sguardo pitturato e vuoto…

Ippodromo, bordello e nordici soldati

Romani e Greci, urlate dove siete andati…

Sentivo bestemmiare in alamanno e in goto…

Città assurda, città strana di questo imperatore, sposo di puttana

Di plebi smisurate, labirinti ed empietà

Di barbari che forse sanno già la verità

Di filosofi e di eteree, sospesa tra due mondi e tra due ere…

Fortuna e età han deciso per un giorno non lontano

O il fato chiederebbe che scegliesse la mia mano, ma…

Bisanzio è forse solo un simbolo insondabile

Segreto e ambiguo come questa vita

Bisanzio è un mito che non mi è consueto

Bisanzio è un sogno che si fa incompleto

Bisanzio forse non è mai esistita

E ancora ignoro e un’altra notte è andata

Lucifero è già sorto e si alza un po' di vento

C'è freddo sulla torre o è l’età mia malata

Confondo vita e morte e non so chi è passata…

Mi copro col mantello il capo e più non sento

E mi addormento, mi addormento, mi addormento…

Цього вечора місяць знову зійшов

Потонув у занадто червоному і розпливчастому кольорі

Весперо не видно, він розмитий

Відламався кінчик стилуса

Який гороскоп ти можеш намалювати сьогодні, Магу?

Я, Філематій, протомедіан, математик, астроном, можливо, мудра людина

Зменшився, як сліпий, що навпомацки ходить

Я не маю ні знань, ні сміливості

Скласти цей гороскоп, до ворожого відгуку

І я залишаюся тут, чекаючи, коли повернеться день

І я повинен сказати, я повинен сказати, що я, можливо, занадто старий, щоб зрозуміти

Що я з’їхав з розуму від хтозна якої знущання чи неробства

Але зірки змінюються в ночі рівнодення

А може, я, може, я недооцінив цього нового Бога

Я читаю це в собі і в знаках того, що щось змінюється

Але це слабка ознака, яка не говорить, як і коли...

Я йшов минулої ночі, майже несвідомо

Внизу в порту в Босфоріоні, де він губиться

Земля всередині моря майже нічого

А потім повертається на землю і вже не Захід:

Яке значення цьому морю бути блакитним чи зеленим?

Я чув нецензурні пісні п’яних

Про людей з намальованим і порожнім виглядом...

Іподром, бордель і скандинавські солдати

Римляни і греки, кричіть, куди ви поділися...

Я чув лайку на аламанно й готу...

Абсурдне місто, дивне місто цього імператора, чоловіка повії

Величезного плебсу, лабіринтів і безбожності

Про варварів, які, можливо, вже знають правду

Про філософів і ефірних, підвішених між двома світами і між двома епохами...

Удача і вік вирішили на день не за горами

Або доля попросила б його вибрати мою руку, але...

Візантія, мабуть, просто незбагненний символ

Таємне і неоднозначне, як це життя

Візантія — це незнайомий мені міф

Візантія — мрія, яка стає неповною

Візантії, мабуть, ніколи не існувало

А я досі не знаю, і ще одна ніч минула

Люцифер вже піднявся і вітер віє

Чи холодно на вежі, чи то мій хворий вік

Я плутаю життя і смерть і не знаю, хто пройшов...

Я прикриваю голову плащем і більше не відчуваю

І я засинаю, я засинаю, я засинаю...