Зрячий - Дмитрий Ревякин

Тронулись вечером свистами вечными

Не образумились, когда закачало

Лопнули выдурью, сотами вытекли

Торную выбрали умытые чалым.

И не заметили солнечной метины,

Угомонили сны чёрной травою,

Как обещал не мять слабый побег ума,

Кто за тобой придёт медному вою.

Ныне зрячий слёзы прячет.

Сам зарекали стать слепым без исхода.

В рёв распродан блеск полотен

И не темнеть окрест тропой да проходу.

День условлен полем ровным,

Встретимся без рубах раскланяться в пояс.

Взгляды тешить бурным стрежнем,

Высветить на щеках румянами ояс.

Высветить на щеках румянами ояс…

Рушили ввечері свистами вічними

Не зрозуміли, коли закачало

Лопнули видурю, сотами витекли

Торну вибрали вмиті чалим.

І не помітили сонячної мітини,

Вгамували сни чорною травою,

Як обіцяв не м'яти слабку втечу розуму,

Хто за тобою прийде мідному вою.

Нині зрячий сльози ховає.

Сам зарікали стати сліпим без результату.

Блиск полотен розпродано

І не темніти довкола стежкою та проходу.

День обумовлений рівним полем,

Зустрінемось без сорочок розкланятися в пояс.

Погляди тішити бурхливим стрижнем,

Висвітлити на щеках рум'янами пояс.

Висвітлити на щеках рум'янами пояс.