Корабль - 25/17, Дмитрий Ревякин

Рвётся парус, как сердце от тоски по дому,

Стакан казёнки не поможет юнге молодому.

Трещит штурвал в руках старого матроса,

На ветру волками воют нервы натянутых тросов.

Старый боцман топит страх в теплом коньяке,

Я помню год назад при портовом кабаке,

Он проболтался о грузе ценой в миллионы,

А я был принят в команду его галеона.

Мы отплывали, плакала моя невеста.

Мы отплывали без грузового манифеста,

Значит капитан расскажет нам всё на закате,

Значит в трюмах то, за что хорошо заплатят.

Жадность, как аппетит, приходит во время еды,

За бортом бешеные пляски солёной воды.

Заливают пламя, никто не увидит дым.

Море кипит - это голод подводных владык.

Где в час роковой, и оправдан.

Кто дарит с лихвой небеса...

Кем в час роковой, и оправдан.

Кто дарит с лихвой небеса...

Безумный великан играет нами 17-ть суток,

И ходят слухи, капитан наш потерял рассудок.

Последнее, что он сказал, слова: "Всё кончено."

Теперь при нём седые старцы с гривами всклокоченными.

Коптят каюту, чертят знаки в судовом журнале,

Просят чаек, чтоб о нас левиафану рассказали,

Матросы перестали верить и читать молитвы,

А корабельный поп, вцепившись, предлагает выпить.

Все мы давно не ели, наш кок повесился.

Мясо с червями даже было бы деликатесом нам.

На нижней палубе готовят бунт, сей пробил час.

Пока делили власть, в драке разбили компас.

Царапаю слова на мачте, тупым гвоздем.

Волной обломки вынесет на камни, помните о том,

Что я был верен до конца Царю и богу,

Жене и детям передайте, братья им помогут.

Кем в час роковой, и оправдан.

Кто дарит с лихвой небеса...

Кем в час роковой, и оправдан.

Кто дарит с лихвой небеса...

Рветься вітрило, як серце від туги по дому,

Склянка казенки не допоможе юнге молодому.

Тріщить штурвал у руках старого матроса,

На вітрі вовками виють нерви натягнутих тросів.

Старий боцман топить страх у теплому коньяку,

Я пам'ятаю рік тому у портовому шинку,

Він проговорився про вантаж ціною в мільйони,

А я був прийнятий до команди його галеону.

Ми відпливали, плакала моя наречена.

Ми відпливали без вантажного маніфесту,

Значить, капітан розповість нам усе на заході сонця,

Значить у трюмах те, за що добре заплатять.

Жадібність, як апетит, приходить під час їжі,

За бортом шалені танці солоної води.

Заливають полум'я, ніхто не побачить диму.

Море кипить – це голод підводних володарів.

Де в годину фатальний, і виправданий.

Хто дарує з лишком небеса...

Ким у годину фатальний, і виправданий.

Хто дарує з лишком небеса...

Шалений велетень грає нами 17-ть діб,

І ходять чутки, капітан наш збожеволів.

Останнє, що він сказав, слова: "Все закінчено."

Тепер при ньому сиві старці з гривами скуйовдженими.

Коптять каюту, креслять знаки в судновому журналі,

Просять чайок, щоб про нас левіафан розповіли,

Матроси перестали вірити і читати молитви,

А корабельний піп, вчепившись, пропонує випити.

Усі ми давно не їли, наш кок повісився.

М'ясо з хробаками було б навіть делікатесом нам.

На нижній палубі готують бунт, цей пробив годину.

Поки ділили владу, у бійці розбили компас.

Подряпаю слова на щоглі, тупим цвяхом.

Хвиля уламки винесе на каміння, пам'ятайте про те,

Що я був вірний до кінця Царю та богу,

Дружині та дітям передайте, брати їм допоможуть.

Ким у годину фатальний, і виправданий.

Хто дарує з лишком небеса...

Ким у годину фатальний, і виправданий.

Хто дарує з лишком небеса...