Досталось - Дмитрий Ревякин

Мне достались искрами твои густые очи,

Грозы эхом рыскали июль напролёт.

Сверить молнией оплёт робеющих вотчин.

Иди-ка ты мил человек душу не трави!

Слабый выдох паданиц кроил размах полотен,

День урочил падай ниц, пелён не пойти.

Выстудил горелый тын поднять пару сводей,

Сечь вёслами вычур вех в зареве равнин.

А ты пришёл взять всё тёплым,

Звать свистом добрым, но пусто вокруг.

Взору темнеет дно, тиной веки укрыть,

Щеки упрятать в ил…

Горько, горько знать истому,

Запах дома в кулаках

Просит вернуться, смять в недоуздок

Скулы косые ремнями древними,

Бронзой одеть юный задел мятежный.

Зреет печаль-уёма,

Судит разлив-окаёма

Жаль от обиды вести

Радость испуг заневестил

И выдали даром.

Слёзы рвёт плетью

Ветер столетий

Выгореть локоть,

Держать одиноко огонь.

Огонь,

Огонь…

Мені дісталися іскрами твої густі очі,

Грози луною нишпорили липень безперервно.

Звірити блискавкою обплетіння вотчин.

Іди-но ти мила людина душу не трави!

Слабкий видих подань кроїв розмах полотен,

День урочив падай ниць, пелен не піти.

Вистудив горілий тин підняти пару склепінь,

Січ веслами вичур віх у зареві рівнин.

А ти прийшов узяти все теплим,

Звати свистом добрим, але порожньо навколо.

Погляду темніє дно, тиною повіки вкрити,

Щоки заховати в мул.

Гірко, гірко знати істому,

Запах будинку в кулаках

Просить повернутись, зім'яти в недоузок

Вилиці косі ременями стародавніми,

Бронзою одягнути молодий заколот бунтівний.

Зріє смуток-багато,

Судить розлив-окайму

Шкода від образи вести

Радість переляк заневістив

І видали даремно.

Сльози рве батогом

Вітер століть

Вигоріти лікоть,

Тримати самотньо вогонь.

Вогонь,

Вогонь…