Сажа - Дельфин

И вынесли семь вёдер крови,

И поставили пред их очи,

И были вёдра полны с краями вровень,

И кровь та была цвета ночи.

И разлили тёмное в чаши,

И стали пить они жадно,

И сказали им: «Это кровь детей ваших,

Чьи тела лежат хладно.»

И не услышали они слово,

И наполнили много свои брюхо,

И каждый пил больше другого,

И стало в вёдрах на доньях сухо.

И потребовали они ещё для себя,

И кричали всей глубиной горел,

И никто не стоял скорбя,

И никто не дышал горем.

И кинули им под ноги костей груду,

И стали жевать они хрящами,

И повылезало их еще отовсюду,

И мерить стали их городов площадями.

И обглодали добела они кости,

И взяли белые в немощь рук своих,

И били друг друга, что есть злости,

И обращали в мёртвых живых.

И стучал горох голов человечьих,

И крови кипящей шумел поток,

И каждый каждого изувечил,

И горе на каждый пришло порог.

И тьма распустилась безликим цветком,

И не было ни солнца ни луны ни звёзд,

И многие уходили тайком,

И многие искали на небеса мост.

И стало душно в заоблачных городах,

И опустела земля людьми,

И всё стало прах,

И то, что не стало прахом, жгли.

И стал мир пуст,

И было так семь дней и одну ночь,

И все слова облетели с уст,

И всё живое унесло прочь.

И был день восьмой,

И небо открыло свои глаза,

И за первой солнца слезой

Была вторая луны слеза.

И те, кто выжил, обратили лица,

И смыл с них дождь грязь и пепел,

И Он в воды те окунул десницу,

И никто из них Его не узнал, никто не заметил.

І винесли сім вёдер крові,

І поставили перед ними очі,

І були відра повні з краями врівень,

І кров та була кольору ночі.

І розлили темне в чаші,

І стали пити вони жадібно,

І сказали їм: «Це кров ваших дітей,

Чиї тіла лежать холодно.

І не почули вони слово,

І наповнили багато свої черево,

І кожен пив більше іншого,

І стало у відрах на донах сухо.

І вимагали вони ще для себе,

І кричали всією глибиною горів,

І ніхто не стояв скорботи,

І ніхто не дихав горем.

І кинули їм під ноги кісток купу,

І стали жувати вони хрящами,

І повислало їх ще звідусіль,

І міряти стали їх міст площами.

І обгладали добіла вони кістки,

І взяли білі в немощ рук своїх,

І били один одного, що є злості,

І звертали в мертвих живих.

І стукав горох голів людських,

І крові киплячої шумів потік,

І кожен кожного понівечив,

І горе на кожний прийшов поріг.

І тьма розпустилася безликою квіткою,

І не було ні сонця ні місяця ні зірок,

І багато йшли потай,

І багато хто шукав на небеса міст.

І стало душно в захмарних містах,

І спустіла земля людьми,

І все стало порох,

І те, що не стало прахом, палили.

І став світ порожній,

І було так сім днів і одну ніч,

І всі слова облетіли з уст,

І все живе забрало геть.

І був день восьмий,

І небо розплющило свої очі,

І за першого сонця сльозою

Був другий місяць сльози.

І ті, хто вижив, звернули обличчя,

І змив із ніх дощ бруд і попіл,

І Він у води ті занурив десницю,

І ніхто з них Його не дізнався, ніхто не помітив.