Серебро - Дельфин

Мы с тобою две капли разные одной воды – слёзы облака.

Разобьёмся об землю стразами, разлетимся вокруг да около.

Бесконечное вниз стремление, награждённое солнца взглядом,

Принесёт траве упоение.

Нас с тобою положат рядом.

Может быть попадём на лица – по щекам разотрут руками.

Нас не станет с тобой, сестрица, сохнет кожа воды следами.

Или может быть в стёкла оконные сердцем осени постучимся.

Разбудить нам печали сонные тихим стоном души случится.

И нас с тобой не отыскать, все, что мы есть, - вода.

Лишь остается ждать серебро дождя.

Нам с тобою земли не коснуться – мы исчезнем в горящем пламени,

Чтобы ещё один раз завернуться в нежный шёлк тёмно-синего знамени,

Чтобы ещё раз подняться, и чтобы опять пролиться.

Только бы не остаться вечности льдом искриться.

И нас с тобой не отыскать, все, что мы есть, - вода.

Лишь остается ждать серебро дождя.

И нас с тобой не отыскать, все, что мы есть, - вода.

Лишь остается ждать...

Ми з тобою дві краплі різні однієї води – сльози хмари.

Розіб'ємося об землю стразами, розлетимося навкруги.

Нескінченне вниз прагнення, нагороджене сонця поглядом,

Принесе траві захоплення.

Нас із тобою покладуть поруч.

Може бути потрапимо на обличчя - по щоках розіруть руками.

Нас не стане з тобою, сестрице, сохне шкіра води слідами.

Або може бути у шибки віконні серцем осені постукаємо.

Розбудити нам смуток сонні тихим стоном душі станеться.

І нас з тобою не знайти, все, що ми є, - вода.

Лише залишається чекати на срібло дощу.

Нам з тобою землі не торкнутися - ми зникнемо в полум'ї, що горить,

Щоб ще раз завернутися в ніжний шовк темно-синього прапора,

Щоб ще раз піднятися і знову пролитися.

Аби не залишитися вічності льодом іскритися.

І нас з тобою не знайти, все, що ми є, - вода.

Лише залишається чекати на срібло дощу.

І нас з тобою не знайти, все, що ми є, - вода.

Лише залишається чекати...