Дверь - Дельфин

Я охапками листья кидаю в костер,

Синим дымом подпирая бледный неба шатер.

Они пеплом взлетают, прогорев до конца.

Я рукою стираю хлопья сажи с лица.

Как будто так уже было, это просто усталость,

Безразличием камня в моем сердце осталось.

Пламя шорохом смерти сжег сухую листву,

Это лучше чем гнить, дожидаясь весну.

Открой мне дверь и я войду

И принесу с собою осень.

И, если ты меня попросишь,

Тебе отдам ее я всю.

Стоит простить тех кто мелок душою

Их обиды наполнят лужи грязью одною

И свое отраженье в мутной глади воды

Я прицельно разрушу белой пеной слюны.

Золото сыпется с усталого дерева

Тут же ветер ворует то, что было потеряно

Он хватает, что попадя сильной лапою хищника

И тянут деревья руки-ветки, как нищенка.

Открой мне дверь и я войду

И принесу с собою осень.

И, если ты меня попросишь,

Тебе отдам ее я всю.

Сколько прожито лет, сколько прожито дней,

Это кто, как считает, для кого как важней.

Что-то сделано мною или сделано что-то

И что для себя, ну а что для кого-то.

Счастье в секундах маленьких, острых,

Щедрое к детям и скупое для взрослых.

Липкой почкой набухнет долгожданной весною,

Чтобы осенью стать в костре горящей листвою.

Открой мне дверь и я войду

И принесу с собою осень.

И, если ты меня попросишь,

Тебе отдам ее я всю.

Открой мне дверь и я войду

И принесу с собою осень.

И, если ты меня попросишь,

Тебе отдам ее я всю.

Я оберемками листя кидаю в багаття,

Синій дим підпираючи блідий небо шатро.

Вони злітають попелом, прогорівши до кінця.

Я рукою стираю пластівці сажі з обличчя.

Начебто так вже було, це просто втома,

Байдужістю каменя в моєму серці залишилося.

Полум'я шерехом смерті спалив сухе листя,

Це краще ніж гнити, чекаючи на весну.

Відкрий мені двері і я увійду

І принесу із собою осінь.

І, якщо ти мене попросиш,

Тобі віддам її я всю.

Варто пробачити тих хто дрібниця душею

Їхні образи наповнять калюжі брудом одним

І своє відображення в каламутній гладіні води

Я прицільно зруйную білою піною слини.

Золото сиплеться зі стомленого дерева

Тут же вітер краде те, що було втрачено

Він вистачає, що потрапивши сильною лапою хижака

І тягнуть дерева руки-гілки, як жебра.

Відкрий мені двері і я увійду

І принесу із собою осінь.

І, якщо ти мене попросиш,

Тобі віддам її я всю.

Скільки прожито років, скільки прожито днів,

Це хто, як вважає, для кого як важливіший.

Щось зроблено мною чи зроблено щось

І що для себе, ну а що для когось.

Щастя в секундах маленьких, гострих,

Щедре до дітей та скупе для дорослих.

Липкою ниркою набухне довгоочікуваною весною,

Щоб восени стати в багатті палаючим листям.

Відкрий мені двері і я увійду

І принесу із собою осінь.

І, якщо ти мене попросиш,

Тобі віддам її я всю.

Відкрий мені двері і я увійду

І принесу із собою осінь.

І, якщо ти мене попросиш,

Тобі віддам її я всю.