Мне нужен враг - Дельфин

Мне нужен враг, чтоб обрести покой;

Чтоб все бессмысленное стало объяснимо,

Чтобы роняло искры за моей спиной,

Пожара ненависть - черное огниво.

Мне нужен враг, чтоб можно было жить

Спокойно, зная, что он где-то рядом.

Чтоб день со днем сшивала злобы нить,

Чтоб ложь гремела взорванным снарядом.

Мне нужен враг, чтоб был таким, как я -

Безжалостный измученный подонок;

Бутылкам отбивающий края,

Слабеющий от старости ребёнок.

Мне нужен враг, чтоб быть самим собой,

Когда любовь держу в своих объятиях,

Ища дрожащей, окровавленной рукой

Замков секреты в шёлке складок платья.

И Он придёт, и станет предо мной,

Пронзительно смотря моими же глазами.

Сверкая отражённой в них Луной,

Чуть-чуть преувеличенной слезами.

Мгновений тополиный пух сожжёт

Вдруг вспыхнувшая фейерверком ярость.

И ринутся на чёрта чёрт, -

В дурацких колпаках, чтоб зло расхохоталось.

Начнёт ржаветь в крови железо кулаков,

На прочность пробуя гранитных лиц упрямства.

И выйдет злоба из безумья берегов,

И ненависти воцарится пьянство.

И глядя на того, кто падал в пустоту,

Забвения больного поражения, -

Увижу лишь себя, лежащим на полу,

И умоляющем о чуде Воскрешения

Мені потрібен ворог, щоб знайти спокій;

Щоб все безглузде стало зрозумілим,

Щоб кидало іскри за моєю спиною,

Пожежа ненависть – чорне кресало.

Мені потрібний ворог, щоб можна було жити

Спокійно, знаючи, що він десь поруч.

Щоб день з днем ​​зшивала злоби нитку,

Щоб брехня гриміла підірваним снарядом.

Мені потрібний ворог, щоб був таким, як я.

Безжальний змучений підонок;

Пляшкам відбиває краї,

Слабка від старості дитина.

Мені потрібний ворог, щоб бути самим собою,

Коли любов тримаю у своїх обіймах,

Шукаючи тремтячою, закривавленою рукою

Замків секрети в шовку складок сукні.

І Він прийде, і стане переді мною,

Пронизливо дивлячись моїми ж очима.

Виблискуючи відбитим у них Місяцем,

Трохи перебільшеною сльозами.

Миттєвий тополиний пух спалить

Раптом лють, що спалахнула феєрверком.

І кинуться на чорта чорт, -

У безглуздих ковпаках, щоб зло розреготалося.

Почне іржавіти в крові залізо куркулів,

На міцність пробуючи гранітних осіб упертості.

І вийде злість з безумства берегів,

І ненависті запанує пияцтво.

І дивлячись на того, хто падав у порожнечу,

Забуття хворого ураження, -

Побачу лише себе, що лежить на підлозі,

І благаючому про чудо Воскресіння