387 - Дельфин

Моя радуга – моё детство, улыбка моего отца,

Его лежащее на открытых ладонях сердце,

Отданное мне всё, до конца.

Моя радуга – моя мама,

Исчезавшая над рекой моих слёз,

Река её отражала, но скоро не стало

Ни молний, ни туч, ни гроз.

Моя радуга – мои дети,

Она засверкает ярче, когда меня не останется.

Радуюсь тому, что был я на этом свете,

С двумя радугами танцую танец я.

Солнце любви моей

Лучи преломило в каплях дождя лет

И над землёю всей сверкает её глаз радуги

Драгоценный свет.

Моя радуга – не те, кто рядом со мной,

А те – с кем я рядом,

Те, за чьею стою спиной,

Когда слезы – единственная за прожитый день награда.

Каждый встретит свой лучший закат,

Ведь нет из нас никого, кто под облаками надолго.

Мне не жаль, но я здесь быть был рад –

Я видел радугу.

Радуга, заключенная в тюрьму прямоугольника флага,

Трепещет над головами, в которых теперь темно,

В которых бредовых идей раскисает зловонная брага

И радуга смешивается в коричневое пятно.

Моя веселка – моє дитинство, посмішка мого батька,

Його серце, що лежить на відкритих долонях,

Віддане мені все до кінця.

Моя веселка – моя мама,

Зникла над річкою моїх сліз,

Річка її відбивала, але незабаром стало

Ні блискавок, ні хмар, ні гроз.

Моя веселка – мої діти,

Вона засяє яскравіше, коли мене не залишиться.

Радію тому, що був я на цьому світі,

З двома веселками танцюю танець я.

Сонце кохання моєї

Промені переломило в краплях дощу років

І над землею всією сяє її око веселки

Дорогоцінне світло.

Моя веселка – не ті, хто поряд зі мною,

А ті – з ким я поруч,

Ті, за чиєю стою спиною,

Коли сльози є єдиною за прожитий день нагородою.

Кожен зустріне свій найкращий захід сонця,

Адже немає з нас нікого, хто надовго під хмарами.

Мені не шкода, але я тут був радий -

Я бачив веселку.

Веселка, ув'язнена прямокутника прапор,

Тремтить над головами, в яких тепер темно,

У яких маревних ідей розкидає смердюча брага

І веселка змішується у коричневу пляму.