Васильки - Дельфин

Слезы тихие падают.

Стынут глаза-хрусталь.

Запасайся ладаном, я - твоя печаль.

Время пью устало, как уйду не жди.

Крылья мои алые на заре сожги.

Пса моего не трогай, пускай свое доскулит.

Слепыми глазами с порога пусть обо мне глядит.

Звезды найдешь над кленами, что нам стучат в окно.

Плачь про меня миллионами, слез - не закроешь дно.

На краю огня ты оставь меня,

Обожгу лепестки своей тоски.

Улетит зола за пределы зла,

На бумаге след, а меня уже нет...

Птицам отдай остывшие, черствые крошки строк.

Станут слова мои, жившие, пылью семи дорог.

Белого небо камень - ноша теперь твоя.

Вы теперь как-то сами будете без меня.

Глаз твоих милое олово я заберу с собой.

Бьется в груди твое полое сердце кровью больной.

Слезы тихие падают, льется в ладони хрусталь.

Запасайся ладаном, я - твоя печаль.

На краю огня ты оставь меня,

Обожгу лепестки своей тоски.

Улетит зола за пределы зла,

На бумаге след, а меня уже нет...

Сльози тихі падають.

Стигнуть очі-кришталь.

Запасайся ладаном, я – твій сум.

Час п'ю втомився, як піду не чекай.

Крила мої червоні на зорі спали.

Пса мого не чіпай, нехай своє доскулить.

Сліпими очима з порога нехай про мене дивиться.

Зірки знайдеш над кленами, що нам стукають у вікно.

Плач про мене мільйонами, сліз – не закриєш дно.

На краю вогню ти залиши мене,

Обпалю пелюстки своєї туги.

Полетить зола за межі зла,

На папері слід, а мене вже нема...

Птахам віддай охололі, черстві крихти рядків.

Стануть мої слова, що жили, пилом семи доріг.

Біле небо камінь - ноша тепер твоя.

Ви тепер якось самі без мене.

Око твоїх миле олово я заберу із собою.

Б'ється в грудях твоє порожнє серце кров'ю хворий.

Сльози тихі падають, ллється в долоні кришталь.

Запасайся ладаном, я – твій сум.

На краю вогню ти залиши мене,

Обпалю пелюстки своєї туги.

Полетить зола за межі зла,

На папері слід, а мене вже нема...