744 - Дельфин

Небо кричит голосами мальчишек,

На выжженном поле танцует война.

Повсюду трупы героев из книжек,

Ещё не дочитанных до конца.

Будто на заднем играли дворе.

Все перепачкались черной смородиной.

Государство, приказывающее умирать детворе,

Всегда назовёт себя родиной.

Сквозь пальцы тянется к солнцу трава,

Ветер уносит снежинки будущих одуванчиков.

Живые, в грязных рубахах, закатав рукава,

Мертвых в домах забирают мальчиков.

И что, теперь я должен испытывать гордость?

За то, что я отец мертвого, сука, героя?

Но только вот имени гранитная в золоте твёрдость,

Не сердце живое.

Ветер срывает с меня одежду.

-

Я теперь легче цветочной пыльцы.

Летящий сквозь время в райском безбрежье

Спрятанном в сердце последней весны.

Нет, я не против бессмысленности войны,

Режьте друг друга ломтями мяса, Бога ради -

До костей сверкающей белизны,

До черепов ослепительной глади.

А я, и так ранен смертельно,

Но ещё не в каждое вошёл теплоё море.

А вы воюете, воюте только где-то далеко и отдельно,

Сражайтесь отчаянно за свое горе.

Ветер срывает с меня одежду -

Я теперь легче цветочной пыльцы

Летящий сквозь время в райском безбрежье

Спрятанном в сердце последней весны.

Небо кричить голосами хлопчаків,

На випаленому полі танцює війна.

Повсюди трупи героїв із книжок,

Ще не дочитані до кінця.

Наче на задньому грали подвір'ї.

Усі забруднені чорною смородиною.

Держава, що наказує вмирати дітлахам,

Завжди назве себе батьківщиною.

Крізь пальці тягнеться до сонця трава,

Вітер забирає сніжинки майбутніх кульбаб.

Живі, в брудних сорочках, закочуючи рукави,

Мертвих у будинках забирають хлопчиків.

І що, тепер я маю відчувати гордість?

За те, що я є батьком мертвого, сука, героя?

Але тільки ось імені гранітна в золоті твердість,

Чи не серце живе.

Вітер зриває з мене одяг.

-

Я тепер легший за квітковий пилок.

Летаючий крізь час у райському безмежжі

Захований у серці останньої весни.

Ні, я не проти безглуздості війни,

Ріжте один одного скибками м'яса, заради Бога -

До кісток блискучої білизни,

До черепів сліпучої гладіні.

А я, і так поранений смертельно,

Але ще не до кожного увійшло тепле море.

А ви воюєте, воєте лише десь далеко й окремо,

Боріться за своє горе.

Вітер зриває з мене одяг.

Я тепер легший за квітковий пилок

Летаючий крізь час у райському безмежжі

Захований у серці останньої весни.