Теряю - Екатерина Яшникова

Всё по плечу тому, кто налегке.

Я шагну во тьму – вина в потёртом рюкзаке.

И кто-то усмехнётся за спиной.

А я шагну во тьму, а ты... Ты не шагнёшь со мной.

Всё потому, что пропасть велика.

И не сорвётся правда тихим словом с языка,

А растворится в долгой тишине.

Но это ли не то, что нужно мне?

Нас не связать в одно, и не столкнуть губами.

Ни слова про любовь, ни слова между нами.

Но гаснут краски дня, в закате догорая.

Ты смотришь на меня, и я себя теряю.

Уходи, уходи, как тепло уходящего лета,

Как из памяти строчка куплета, чаинка из сита – незаметно.

Потому что больнее держать неуместную ноту,

Чем упасть в тишину, есть в падении доля полёта.

Спасибо за это.

Нас не связать в одно, и не столкнуть губами.

Ни слова про любовь, ни слова между нами.

Но гаснут краски дня, в закате догорая.

Ты смотришь на меня, и я себя теряю.

Все по плечу тому, хто без нічого.

Я зроблю крок у темряву - вина в потертому рюкзаку.

І хтось усміхнеться за спиною.

А я зроблю крок у темряву, а ти... Ти не зробиш крок зі мною.

Все тому, що велика прірва.

І не зірветься правда тихим словом з мови,

А розчиниться у довгій тиші.

Але чи це не те, що мені потрібно?

Нас не зв'язати в одне і не зіштовхнути губами.

Ні слова про кохання, ні слова між нами.

Але гаснуть фарби дня, у заході сонця догоряючи.

Ти дивишся на мене, і я втрачаю себе.

Іди, йди, як тепло літа, що минає,

Як з пам'яті рядок куплету, чайка із сита – непомітно.

Тому що болючіше тримати недоречну ноту,

Чим впасти в тишу є в падінні частка польоту.

Дякую за це.

Нас не зв'язати в одне і не зіштовхнути губами.

Ні слова про кохання, ні слова між нами.

Але гаснуть фарби дня, у заході сонця догоряючи.

Ти дивишся на мене, і я втрачаю себе.