Проведи меня через туман - Екатерина Яшникова

Проведи меня через туман, сквозь эту небыль,

На меня как белый океан упало небо,

Сходят дни лавинами с ума, впадают в кому.

Проведи меня через туман к родному дому.

Знаешь кто мы?

Мне говорили надо быть как все,

Уйти в резерв, нет-нет, не асуром, а белкой в колесе

Висеть на телефоне, доске почёта, волоске…

О чём ты, к тридцати ты должен завести семью, неважно с кем,

Неважно как – а кто не справился, тот либо под могильной плитой, либо под градусом.

Рад бы сам, да только жить неймётся.

Хоть и согласен с тем, что Витя пел про Солнце.

Я шла против схем, шаблонов с чёрным парусом.

Не то чтоб Ломоносовым, скорее Нострадамусом

Я шла уверенно, шаг со ступеней на ступени, но

Спустилась пелена, шаг в никуда и цель потеряна.

Проведи меня через туман, сквозь эту небыль,

На меня как белый океан упало небо,

Сходят дни лавинами с ума, впадают в кому.

Проведи меня через туман к родному дому.

Проведи, у Данко боль в груди,

Нить Ариадны спутана, пол-лабиринта позади

Не посадить бы голоса, свою мечту аукая,

Где все танцуют локтями, искала чью-то руку я

Ёжик в тумане видел белую лошадь.

Не надо этого, Лиличка, дорогая, хорошая.

Вы говорите: в офис, у всех з/п, а ты нищий,

Поймите, песни для меня стали единственной пищей,

Эй!

Не подскажете ли путь ad astra?

Все ваши тернии по сути – просто растры, и

В одной решетке вы сидите по клеткам,

Как углерод в цепях, чёрт побери, звучит крайне метко.

Да,

Шаг вовне почти что равен пату,

Но если ты идёшь – значит придёшь куда-то

До прозрачных врат, молочных рек, до берегов кисельных

Иди, плевать, что кто-то говорит тебе:

«Спустись с небес на землю…»

Проведи меня через туман, сквозь эту небыль,

На меня как белый океан упало небо,

Сходят дни лавинами с ума, впадают в кому.

Проведи меня через туман к родному дому.

Проведи мене через туман, крізь цю небуль,

На мене, як білий океан, впало небо,

Сходять дні лавинами з розуму, впадають у кому.

Проведи мене через туман до рідного дому.

Знаєш, хто ми?

Мені говорили треба бути як усі,

Піти в резерв, ні-ні, не асуром, а білкою в колесі

Висіти на телефоні, дошці пошани, волоску.

Про що ти, до тридцяти ти маєш завести сім'ю, не має значення з ким,

Не має значення як – а хто не впорався, той або під могильною плитою, або під градусом.

Радий би сам, та тільки жити нема.

Хоч і згоден із тим, що Вітя співав про Сонце.

Я йшла проти схем, шаблонів із чорним вітрилом.

Не те щоб Ломоносовим, швидше за Нострадамусом

Я йшла впевнено, крок зі сходів на щаблі, але

Спустилася завіса, крок у нікуди і ціль втрачена.

Проведи мене через туман, крізь цю небуль,

На мене, як білий океан, впало небо,

Сходять дні лавинами з розуму, впадають у кому.

Проведи мене через туман до рідного дому.

Проведи, у Данко біль у грудях,

Нитка Аріадни сплутана, пів-лабіринту позаду

Не посадити б голоси, свою мрію аукая,

Де всі танцюють ліктями, шукала чиюсь руку я

Їжачок у тумані бачив білого коня.

Не треба цього, Лілічко, дорога, хороша.

Ви кажете: в офіс, у всіх з/п, а ти жебрак,

Зрозумійте, пісні для мене стали єдиною їжею,

Гей!

Чи не підкажете шлях ad astra?

Всі ваші тернині по суті - просто растри, і

В одній решітці ви сидите по клітках,

Як вуглець у ланцюгах, чорт забирай, звучить вкрай влучно.

Так,

Крок зовні майже дорівнює пату,

Але якщо ти йдеш - значить прийдеш кудись

До прозорих воріт, молочних річок, до берегів кисельних

Іди, начхати, що хтось каже тобі:

«Спустись з неба на землю…»

Проведи мене через туман, крізь цю небуль,

На мене, як білий океан, впало небо,

Сходять дні лавинами з розуму, впадають у кому.

Проведи мене через туман до рідного дому.