Дождь - Екатерина Яшникова

Здравствуй.

В моём космосе пусто.

В моём космосе звёзды погасли.

Как зовётся нелепое чувство,

Когда вместо буйства звучит только «здравствуй»?

Счастье – это точка на карте,

Что я вместе с часами оставил в ломбарде,

А значит потеряно время и путь, и на выкуп обоих не хватит.

Ладно.

Забирай свои вещи.

Я умею любить, но не по-человечьи,

А как-то убого и криво, и этот изъян мне оправдывать нечем.

Вечер опустился на город, собирается дождь, приближается холод,

Я холодом вспорот как рыба и с неба воды жду, а ты для прощания повод.

А мне останется дождь,

Останется всё, что ты не возьмёшь с собой,

А мне останется свет и тень в окне.

Здравствуй.

Возрастает пространство

Между мной и тобой, как тому не препятствуй.

Расширяется наша Вселенная, мир на листе расплывается кляксой.

Можешь вспоминать меня реже.

У тебя наверху воздух свежий, разреженный,

Я же останусь лежать под горой, как никчемный Сизиф своим камнем поверженный.

Обещается лето из дождливых, на Юг пропадают билеты –

А так, кроме этого нету напастей.

Рву билеты на части.

Мой далёкий родной человек, будь, пожалуйста, счастлив.

И здравствуй.

Привіт.

У моєму космосі пусто.

У моєму космосі зірки згасли.

Як зветься безглузде почуття,

Коли замість буяння звучить тільки «здоровий»?

Щастя – це точка на карті,

Що я разом з годинником залишив у ломбарді,

А значить, втрачено час і шлях, і на викуп обох не вистачить.

Гаразд.

Забирай свої речі.

Я вмію любити, але не по-людськи,

А якось убого і криво, і ця вада мені виправдовувати нема чим.

Вечір опустився на місто, збирається дощ, наближається холод,

Я холодом розпороть як риба і з неба води чекаю, а ти для прощання привід.

А мені лишиться дощ,

Залишиться все, що ти не візьмеш із собою,

А мені залишиться світло та тінь у вікні.

Привіт.

Зростає простір

Між мною і тобою, як не перешкоджай.

Розширюється наш Всесвіт, світ на аркуші розпливається ляпкою.

Можеш згадувати мене рідше.

У тебе нагорі повітря свіже, розріджене,

Я ж залишусь лежати під горою, як нікчемний Сізіф своїм каменем повалений.

Обіцяється літо з дощових, на Південь пропадають квитки.

А так, крім цього, немає напастей.

Рвоє квитки на частини.

Моя далека рідна людина, будь ласка, щаслива.

І привіт.