Это возможно - Екатерина Яшникова

Всё начиналось с простого аккорда Am…

Всё начиналось с простого аккорда Am.

Аккорд Am мне доставил немало проблем.

Звук был ужасен, пальцы ныли, и шептался народ:

«Всё это ненадолго, она бросит через год».

Но вот прошло два года, затем три, четыре и пять,

А я всё так же продолжаю на гитаре играть.

И не затем, чтоб доказать им, мол, «Недолго?

Нате!»,

А потому что песням тесно на листах тетради.

И мне хотелось вышивать на сердцах людей

Узоры света ните-нотами своих идей.

И постепенно разгораясь от куплета к куплету,

Хотя бы на канделу светлее сделать всю планету.

Да, звучит амбициозно и запальчиво,

Но я помню, сколько лет мной на мечту потрачено.

Начерно – в диктофон, начали – микрофону плачу

Оттого, что не надеюсь на удачу.

Путь к успеху один, и он, увы, не нов:

Чтобы достичь вершины, нужно начинать с основ.

Ступени нот и слов, искусство – ремесло,

Иди вперёд вопреки и всему назло!

Пусть кто-то говорит, что ты слаб и бездарен,

Не слушай и играй на любимой гитаре.

Для новой высоты нужно время и силы.

Твой звук станет самым красивым.

Дорога впереди – вызов горному склону.

Ты больше не один – за тобой миллионы.

Пусть кто-то говорит: «До мечты не дойдёшь!»,

Но я верю, что это возможно,

Это возможно.

Четырнадцатый год.

Себя ещё не зная толком,

Сняла на конкурс кавер, дома сидя перед ёлкой.

В кадре мешал новогодний шар золотой,

Не выиграла ни шиша, канал завела зато –

Зря, что ли завела?

Держите пару моих песен.

И вдруг канал внезапно стал кому-то интересен.

Пять, восемь, десять подписчиков – вот это да!

Держите ещё пару, дамы и господа.

Ай-яй-яй, я про Кастанеду выложила трек –

И на канале стало плюс сто сорок человек.

«Где концерты, Катя?

Видео нам не хватит!»

Ну и дела, как мне ответить и что сказать им?

Два года поисков звучания и музыкантов,

Два года критики, что нет ни слуха, ни таланта.

И после песни про кошек я решила: довольно.

Я остаюсь одна.

Я выступаю сольно.

Путь к успеху тернист, много ям на пути,

И чтобы не упасть, хотя бы для себя свети.

Пусть пока ты один, но где-то за углом

Тебя ждут те, кому от музыки твоей светло.

Четыре следующих года я гнала вперёд,

А под ногами был то ад, то вода, то лёд.

Как дерево корой, я обрастала опытом,

Что дал мне силы петь о том, что раньше было шёпотом.

Что потом?

Звук оброс железом, стал звучать богато,

За что спасибо следует сказать моим ребятам.

Как и всем тем, что со мной играли когда-то.

Что впереди – Пикник «Афиши»?

«Дикая мята»?

До главной цели не хватает едва-едва.

Я как в «Морском бою» корабль ставлю на «М2».

Парусник вырастет, станет большим линкором,

И доплывёт до каждого из вас.

Надеюсь, скоро.

Но сколько б не было побед, главная награда –

Люди, что поверили в меня и до сих пор рядом.

Моя главная сила и большая радость –

Люди, что поверили в меня и до сих пор рядом.

Путь к успеху ведёт, когда успешен шаг,

Когда ты видишь цель и волю сжимаешь в кулак,

Когда есть деньги, удача, а в руках – стяг.

Но если рядом друзья – ты дойдёшь и так.

Все починалося з простого акорду Am…

Все починалося із простого акорду Am.

Акорд Am мені завдав чимало проблем.

Звук був жахливий, пальці нулі, і шепотів народ:

"Все це ненадовго, вона покине через рік".

Але минуло два роки, потім три, чотири і п'ять,

А я так само продовжую на гітарі грати.

І не для того, щоб довести їм, мовляв, «Недовго?

Наті!»,

А тому, що пісням тісно на аркушах зошита.

І мені хотілося вишивати на серцях людей

Візерунки світла нитками своїх ідей.

І поступово розгоряючись від куплету до куплету,

Хоча б на канделі світліше зробити всю планету.

Так, звучить амбітно і запально,

Але я пам'ятаю, скільки років на мрію витрачено.

Начорно – у диктофон, почали – мікрофону плачу

Тому, що не сподіваюся на удачу.

Шлях до успіху один, і він, на жаль, не новий:

Щоб досягти вершини, треба розпочинати з основ.

Щаблі нот і слів, мистецтво – ремесло,

Іди вперед усупереч і всьому на зло!

Нехай хтось каже, що ти слабкий і бездарний,

Не слухай та грай на улюбленій гітарі.

Для нової висоти потрібен час та сили.

Твій звук стане найкрасивішим.

Дорога попереду – виклик гірському схилу.

Ти більше не один – за тобою мільйони.

Нехай хтось каже: «До мрій не дійдеш!»,

Але я вірю, що це можливо,

Це можливо.

Чотирнадцятий рік.

Себе ще не знаючи до пуття,

Зняла на конкурс кавер, удома сидячи перед ялинкою.

У кадрі заважала новорічна куля золота,

Не виграла ні шиша, канал завела зате -

Даремно, чи що завела?

Тримайте пару моїх пісень.

І раптом канал раптово став комусь цікавим.

П'ять, вісім, десять передплатників – ось це так!

Тримайте ще пару, пані та панове.

Ай-яй-яй, я про Кастанеду виклала трек.

І на каналі стало плюс сто сорок людей.

Де концерти, Катя?

Відео нам не вистачить!

Ну і справи, як мені відповісти і що їм сказати?

Два роки пошуків звучання та музикантів,

Два роки критики, що немає ані слуху, ані таланту.

І після пісні про кішок я вирішила: годі.

Я залишаюся сама.

Я виступаю сольно.

Шлях до успіху тернистий, багато ям на шляху,

І щоб не впасти, хоч би для себе світла.

Нехай поки що ти один, але десь за рогом

На тебе чекають ті, кому від музики твоєї світло.

Чотири наступні роки я гнала вперед,

А під ногами було то пекло, то вода, то лід.

Як дерево корою, я обростала досвідом,

Що дав мені сили співати про те, що раніше було пошепки.

Що потім?

Звук обріс залізом, став звучати багато,

За що спасибі слід сказати моїм хлопцям.

Як і всім тим, що зі мною грали колись.

Що попереду – Пікнік "Афіші"?

«Дика м'ята»?

До головної мети не вистачає ледь-ледь.

Я як у "Морському бою" корабель ставлю на "М2".

Вітрильник виросте, стане великим лінкором,

І допливе до кожного з вас.

Сподіваюся скоро.

Але скільки б не було перемог, головна нагорода –

Люди, що повірили в мене і досі поряд.

Моя головна сила та велика радість –

Люди, що повірили в мене і досі поряд.

Шлях до успіху веде, коли успішний крок,

Коли ти бачиш ціль і волю стискаєш у кулак,

Коли є гроші, удача, а в руках – прапор.

Але якщо поряд друзі – ти дійдеш і так.