Родная Тишина - Екатерина Яшникова

В славном городе Готэме всё спокойно,

В славном городе Готэме тишь да гладь.

То не арестанта ведут конвойные,

То картошку идут сажать.

Ликвидированы ересь и мракобесие,

Никаких героев не надо здесь,

И без них всё спокойно, и людям весело,

Ну а если герой ты – сюда не лезь.

Где посеяно поле экспериментов,

Урожай богатый который год.

Колос мирного атома чёрной лентой

Над болтами колышется и растёт.

Шёпот спальной топи ютит и греет,

Но скулит в застенках твоя мечта,

Словно пёс, привязанный к батарее,

А вокруг – кромешная пустота.

Молчи пока горит закат,

Ведь вряд ли кто-нибудь услышит.

Но не беда – тебя всегда

Поймёт твоя родная тишина.

Тишина – это буква и дух закона.

Что ей мокрый крик голосов картонных?

Тишина кончается в ложной вере,

Тишина качается в Англетере.

Тишина имеет особый тон –

Белой краской выкрашенный бетон,

Чёрный снег или в красную крапинку,

Ярким светом прерванный перекур.

Смех и слёзы – вот он людской багаж.

То ли год не наш, то ли век не наш –

Не дают дороги ни там, не здесь –

Говорят: «платите за перевес!»

И доселе страшный и незнакомый

Красный смех поднимается к горлу комом

И по капельке падают на ладонь –

Голубые обои, графин с водой.

Белых рек кисельные берега –

Это сон, что видит в снегах Макар.

А у нас всё иначе, трещит затылок

От стекла несданных бутылок, нам бы

Вместе с Макаром, да вот куда мы?

Кто покинет ради снов явь помойной ямы?

Хоть и ходят слухи, что мал-по-малу

Среди нас незаметно растут Дедалы.

Нет Матрёны, но вечен Матрёнин двор.

Эта истина смотрит на нас в упор.

Как немой укор, как призыв к полёту:

Если ты не Дедал, то кто ты?

Только

Такому геройству одна цена:

За добро, будь добр, плати сполна,

Ведь оно дороже чем тишина.

Ведь оно дороже чем тишина…

Молчи, пока горит закат,

Сжигая комнаты и крыши.

И всё до тла за ночь, зола

Осталась лишь.

Родная, тише.

Нананана-нананана

Родная тишина.

У славному місті Готемі все спокійно,

У славному місті Готемі тиша та гладь.

То не арештанта ведуть конвойні,

То картоплю йдуть садити.

Ліквідовані брехня і мракобісся,

Ніяких героїв не треба тут,

І без них все спокійно, і людям весело,

Ну, а якщо герой ти – сюди не лізь.

Де посіяно поле експериментів,

Урожай багатий котрий рік.

Колос мирного атома чорною стрічкою

Над болтами хитається і росте.

Шепіт спальні топить і гріє,

Але скиглить у катівнях твоя мрія,

Неначе пес, прив'язаний до батареї,

А довкола – неймовірна порожнеча.

Мовчи поки горить захід сонця,

Адже навряд чи хтось почує.

Але не біда – тебе завжди

Зрозуміє твоя рідна тиша.

Тиша – це буква та дух закону.

Що їй мокрий крик картонних голосів?

Тиша закінчується в хибній вірі,

Тиша гойдається в Англетері.

Тиша має особливий тон –

Білою фарбою пофарбований бетон,

Чорний сніг або в червону цятку,

Яскравим світлом перерваний перекур.

Сміх та сльози – ось він людський багаж.

Чи то рік не наш, чи повік не наш –

Не дають дороги ні там, не тут.

Кажуть: «платіть за перевагу!»

І досі страшний та незнайомий

Червоний сміх піднімається до горла грудкою

І по крапельці падають на долоню.

Блакитна шпалера, графин з водою.

Білих рік кисельні береги –

Це сон, що бачить у снігах Макар.

А у нас все інакше, тріщить потилицю

Від скла незданих пляшок, нам би

Разом із Макаром, та ось куди ми?

Хто покине заради снів яву помийної ями?

Хоч і ходять чутки, що мало-помалу

Серед нас непомітно зростають Дідали.

Ні Матрени, але вічний Матренін двір.

Ця істина дивиться на нас.

Як німий докір, як заклик до польоту:

Якщо ти не Дедал, то хто ти?

Тільки

Такому геройству одна ціна:

За добро, будь ласка, плати сповна,

Адже воно дорожче за тишу.

Адже воно дорожче за тишу…

Мовчи, поки горить захід сонця,

Спалюючи кімнати та дахи.

І все до тла за ніч, зола

Залишилася лише.

Рідна, тихіше.

Нананана-нананана

Рідна тиша.