Так надо - Екатерина Яшникова

Помнишь, как от перрона отплывал поезд

И тёплый питерский вокзал.

Полночь.

Мы вроде рядом, но уже порознь

Снежинки тают на глазах.

Тают.

А я пытаюсь удержать голос, но он предательски дрожит.

Знаю, ты скажешь, что нам лучше быть порознь.

Ты это сердцу докажи.

Я, соглашаясь, отводила взгляд:

Так будет лучше, да, я тоже рада.

Никто-никто ни в чём не виноват.

Так надо.

Так надо.

И я смеялась громко невпопад.

И снег на наши плечи тихо падал.

Никто-никто ни в чём не виноват.

Так надо.

Так надо.

Небо накроет белых облаков невод

И снова выловит луну.

Мне бы махнуть рукою и уйти первой,

Но я в молчании тону.

Тонет в ночи перрон, а впереди мили.

Наверно глупо отрицать:

Помнят сильнее тех, что недолюбили,

Поскольку любят до конца.

Я, соглашаясь, отводила взгляд:

Так будет лучше, да, я тоже рада.

Никто-никто ни в чём не виноват.

Так надо.

Так надо.

И я смеялась громко невпопад.

И снег на наши плечи тихо падал.

Никто-никто ни в чём не виноват.

Так надо.

Так надо.

Пам'ятаєш, як від перону відпливав потяг

І теплий пітерський вокзал.

Північ.

Ми ніби поруч, але вже порізно

Сніжинки тануть на очах.

Тануть.

А я намагаюся утримати голос, але він зрадницьки тремтить.

Знаю, ти скажеш, що нам краще бути порізно.

Ти це серцю доведи.

Я, погоджуючись, відводила погляд:

Так буде краще, так, я також рада.

Ніхто ні в чому не винен.

Так треба.

Так треба.

І я сміялася голосно невпопад.

І сніг на наші плечі тихо падав.

Ніхто ні в чому не винен.

Так треба.

Так треба.

Небо накриє білих хмар невод

І знову виловить місяць.

Мені б махнути рукою і піти першою,

Але я в мовчанні тону.

Тоне в ночі перон, а попереду милі.

Напевно, безглуздо заперечувати:

Пам'ятають сильніше за тих, що недолюбили,

Бо люблять до кінця.

Я, погоджуючись, відводила погляд:

Так буде краще, так, я також рада.

Ніхто ні в чому не винен.

Так треба.

Так треба.

І я сміялася голосно невпопад.

І сніг на наші плечі тихо падав.

Ніхто ні в чому не винен.

Так треба.

Так треба.