Поребрик - Екатерина Яшникова

Получается так, что стихи не случаются просто.

Кто-то едет на Север, на Кольский почти полуостров.

А в Москве остаётся лишь остов, лишь образ от дома,

Что спустя станет чем-то чужим и совсем незнакомым.

Для кого дальше жить и зачем – неизвестно обоим.

Тихо солнечный луч к их рукам доползёт по обоям.

А пока он ползёт, им последнее зимнее снится

Продолжение ночи в заснеженной нежной столице.

Виходить так, що вірші не трапляються просто.

Хтось їде на Північ, на Кольський майже острів.

На Москві залишається лише остов, лише образ від будинку,

Що згодом стане чимось чужим і зовсім незнайомим.

Для кого далі жити та навіщо – невідомо обом.

Тихо сонячний промінь до їхніх рук доповзе шпалерами.

А поки він повзе, їм останнє зимове сниться

Продовження ночі у засніженій ніжній столиці.