Далёкая Радуга - Екатерина Яшникова

В окне проносятся дома, проносятся леса, проносятся столетия.

Куда спешит по проводам чей голос для кого он дрогнет в тишине.

Во мне безмолвие ума, и эти голоса – единственный на свете яд,

Что даст мне силы разгадать, какой конечный фон и скоро ли конец.

Наши дома под бурными потоками –

Кивает корма – приветствуют со дна.

Мы – тишина.

Мы – Радуга далёкая.

И где-то идёт последняя волна.

Огни мерцают в вышине, прекрасен звёздный час, открыт знакомый райский сад

Трава сокроет все следы.

Бежим за небеса, над звёздами летать.

Они горели столько лет, они сгорят без нас, и всё, что нам останется –

Срывать запретные плоды и пробовать опять, и пробовать опять.

Наши дома под бурными потоками –

Кивает корма – приветствуют со дна.

Мы – тишина.

Мы – Радуга далёкая.

И где-то идёт последняя волна.

У вікні проносяться будинки, проносяться ліси, проносяться сторіччя.

Куди поспішає по проводах чийсь голос для кого він здригнеться в тиші.

У мене безмовність розуму, і ці голоси – єдина на світі отрута,

Що дасть мені сили розгадати, яке кінцеве тло і чи скоро кінець.

Наші будинки під бурхливими потоками

Киває корми – вітають із дна.

Ми – тиша.

Ми – Веселка далека.

І десь іде остання хвиля.

Вогні мерехтять у висоті, прекрасна зоряна година, відкрито знайомий райський сад.

Трава приховає всі сліди.

Біжимо за небеса, над зірками літати.

Вони горіли стільки років, вони згорять без нас, і все, що нам залишиться.

Зривати заборонені плоди і спробувати знову, і спробувати знову.

Наші будинки під бурхливими потоками

Киває корми – вітають із дна.

Ми – тиша.

Ми – Веселка далека.

І десь іде остання хвиля.