Рябью - Вера Полозкова

господи мой, прохладный, простой, улыбчивый и сплошной

тяжело голове, полной шума, дребезга, всякой мерзости несмешной

протяни мне сложенные ладони да напои меня тишиной

я несу свою вахту, я отвоёвываю у хаоса крошечный вершок за вершком

говорю всем: смотрите, вы всемогущие (они тихо друг другу: «здорово,

но с душком»)

у меня шесть рейсов в неделю, господи, но к тебе я пришел пешком

рассказать ли, как я устал быть должным и как я меньше того, что наобещал

как я хохотал над мещанами, как стал лабухом у мещан

как я экономлю движения, уступая жилье сомнениям и вещам

ты был где-то поблизости, когда мы пели целой кухней, вся синь и пьянь,

дилана и высоцкого, все лады набекрень, что ни день, то всклянь,

ты гораздо дальше теперь, когда мы говорим о дхарме и бхакти-йоге, про инь и ян потому что во сне одни психопаты грызут других, и ты просыпаешься от грызни

наблюдать, как тут месят, считают месяцы до начала большой резни

что я делаю здесь со своею сверхточной оптикой, отпусти меня, упраздни

я любил-то всего, может, трёх человек на свете, каждая скула как кетмень

и до них теперь не добраться ни поездом, ни паромом, ни сунув руку им за ремень:

безразличный металл, оргстекло, крепления, напыление и кремень

господи мой, господи, неизбывные допамин и серотонин

доживу, доумру ли когда до своих единственных именин

побреду ли когда через всю твою музыку, не закатывая штанин

через всю твою реку света, все твои звёздные лагеря,

где мои неживые братья меня приветствуют, ни полслова не говоря,

где узрю, наконец, воочию — ничего не бывает зря

где ты будешь стоять спиной (головокружение и джетлаг)

по тому, как рябью идет на тебе футболка, так, словно под ветром флаг

я немедленно догадаюсь, что ты ревешь, закусив кулак

Господи мій, прохолодний, простий, усміхнений і суцільний

тяжко голові, повної шуму, брязкоту, всякої гидоти несмішний

простягни мені складені долоні та напої мене тишею

я несу свою вахту, я отвойовую у хаосу крихітний вершок за вершком

говорю всім: дивіться, ви всемогутні (вони тихо один одному: «здорово,

але з душком»)

у мене шість рейсів у тиждень, господи, але до тебе я прийшов пішки

розповісти ли, як я втомився бути належним і як я менше того, що наобіцяв

як я реготав над міщанами, як став лабухом у міщан

як я економлю рухи, поступаючись житлом сумнівам та речам

ти був десь поблизу, коли ми співали цілою кухнею, вся синь і п'янь,

дилана і високого, всі лади набік, що ні день, то склянь,

ти набагато далі тепер, коли ми говоримо про дхарма і бхакти-йогу, про інь і ян тому що у сні одні психопати гризуть інших, і ти прокидаєшся від гризні

спостерігати, як тут місять, вважають місяці до початку великої різанини

що я роблю тут зі своєю надточною оптикою, відпусти мене, скасуй

я любив-то всього, може, трьох людей на світі, кожна вилиця як кетмен

і до них тепер не добатися ні поїздом, ні поромом, ні сунув руку їм за ремінь:

байдужий метал, оргскло, кріплення, напилення та кремінь

господи мій, господи, незабутні допамін і серотонін

доживу, доумру чи коли до своїх єдиних іменин

побреду або коли через всю твою музику, не закочуючи штанин

через всю твою річку світла, всі твої зоряні табори,

де мої неживі брати мене вітають, ні півслова не говорячи,

де побачу, нарешті, на власні очі — нічого не буває даремно

де ти стоятимеш спиною (запаморочення і джетлаг)

тому, як брижами йде на тебе футболка, так, ніби під вітром прапор

я негайно здогадаюся, що ти ревеш, закусивши кулак