Зелёная дверь - Олег Медведев, Роман Филиппов

Припев:

Так где моя зеленая дверь?

Оборван провод, я теряю свой нюх.

Где-то там — за тысячу миль отсюда —

Тот мир, где моя зеленая дверь.

Уходит кто-то, я его заменю

На собачьей вахте ожидания чуда.

Тихо: город спит весь от ушей до пят,

Ночь под горку — а пепельница полна,

И там, далеко за зеленой дверью —

Ночь над островом, аборигены спят,

А я опять стою у окна,

Опять не сплю — стою у окна,

Жду чего-то.

Ночь под пальцами тянет свои шелка,

Звезды белые звоном из темноты —

Все началось с того, что также ночью

Я услышал марш призрачного полка.

Я никогда не буду старше, чем ты,

Я ни за что не стану старше, чем ты,

Эх, хоть тресни.

Ну что ж тут сделаешь, коль с четырех сторон

Пыль идущих рот, пламя поющих глаз:

Забудь, служивый, о родимом доме,

Пришивай, капрал, косточки на шеврон.

Покуда дверь открыта для нас —

Четыре шага вверх — и в запас —

Эх, да на дембель…

Припев.

Я растаю снежинкою на виске,

Шлепнусь каплей на вянущие цветы,

И не зови меня — я вышел в небо,

Дым твоих свечей выкашляв как фосген,

Я никогда не буду старше, чем ты,

Я ни за что не стану старше, чем ты,

Эх, хоть тресни.

Скоро мой черед строиться на плацу,

На щеке моей светлая полоса,

Но ты не думай, будто это слезы —

Просто звездочка чиркнула по лицу.

А там за дверью — море, леса,

А там за дверью — все небеса,

Эх, да без краю.

И ты не спрашивай, что ж я такой дурной,

Злыми пальцами доводы теребя,

Ведь я хотел бы жить как ты —

Да только небо звездное движется надо мной.

Я никогда не буду старше тебя,

Я ни за что не стану старше тебя,

Эх, так уж вышло.

Припев.

Приспів:

То де мої зелені двері?

Обірваний провід, я втрачаю свій нюх.

Десь там — за тисячу миль звідси.

Той світ, де мої зелені двері.

Іде хтось, я його заміню

На собачій вахті очікування дива.

Тихо: місто спить все від вух до п'ят,

Ніч під гірку — а попільничка повна,

І там, далеко за зеленими дверима —

Ніч над островом, аборигени сплять,

А я знов стою біля вікна,

Знову не сплю — стою біля вікна,

Чекаю на щось.

Ніч під пальцями тягне свої шовки,

Зірки білі дзвоном із темряви

Все почалося з того, що також вночі

Я почув марш примарного полку.

Я ніколи не буду старшим, ніж ти,

Я ні за що не стану старшим, ніж ти,

Ех, хоч трісну.

Ну що ж тут зробиш, якщо з чотирьох сторін

Пил рот, що полум'я співають очей:

Забудь, служивий, про рідний будинок,

Пришивай, капрал, кісточки на шеврон.

Поки двері відчинені для нас —

Чотири кроки вгору—і в запас —

Ех, так на дембель…

Приспів.

Я ростаю сніжинкою на скроні,

Шлепнуся краплею на в'янучі квіти,

І не клич мене — я вийшов у небо,

Дим твоїх свічок викашляв як фосген,

Я ніколи не буду старшим, ніж ти,

Я ні за що не стану старшим, ніж ти,

Ех, хоч трісну.

Скоро моя черга будуватися на плацу,

На моїй щеці світла смуга,

Але ти не думай, ніби це сльози —

Просто зірочка чиркнула по обличчю.

А там за дверима — море, ліси,

А там за дверима все небеса,

Ех, так без краю.

І ти не питай, що ж я такий поганий,

Злими пальцями доводи смикають,

Адже я хотів би жити як ти —

Та тільки небо зоряне рухається наді мною.

Я ніколи не буду старшим за тебе,

Я ні за що не стану старшим за тебе,

Ех, так уже вийшло.

Приспів.