Идиотский марш - Олег Медведев

Кругом зима, опять зима, снега черны, как всегда, Dm Gm

Они привыкли растворяться во тьме.

E7 A7 Dm A7

Кругом чума, опять чума, твои мертвы города — Dm Gm

Они привыкли плыть по этой чуме.

B7 A7

И кто-то может слушать Боба, кто-то «Ласковый май», D Gm

Почем пророки в идиотском краю?

C A7

Гитару брось и бабу брось, и как жену обнимай Dm B7

Обледенелую винтовку свою.

F A7 Dm

Который век скрипит земля, но мир светлее не стал,

Тебе все это надоело, и вот

Поет труба, присох к губам ее горячий металл —

Она друзей твоих усталых зовет.

И ты был слаб, и ты был глуп, но все мосты сожжены,

Их не вернуть — они не смотрят назад.

И ты встаешь, и на плечах твоих рассветы весны

Как генеральские погоны лежат.

Крутые дяди говорят: «Твои потуги смешны.

Куда годна твоя дурацкая рать?

Подумай сам — коснется дело настоящей войны —

Они же строя не сумеют держать!»

Ты серый снег смахнешь с лица, ты улыбаешься легко.

Ты скажешь: «Верно.

Но имейте ввиду:

Где Ваши штатные герои не покинут окоп —

Мои солдаты не сгибаясь пройдут.»

И плюх да скрип, сырое небо бороздя головой,

Его учили улыбаться во сне —

Идет седьмого идиотского полку рядовой —

Твоя надежда в этой странной войне.

А мимо мертвые деревья вдаль плывут, как вода,

По их ветвям струится розовый дождь.

Они молчат, поскольку знают, для чего и куда

Свое оборванное войско ведешь.

И все на счастье, даже небо это рюмкой об пол,

И все довольны, и в штабах ни гу-гу,

И до последнего солдата идиотский твой полк

Стоял в заслоне и остался в снегу.

И о наградах-орденах ты помышлять не моги:

Всего награды — только знать наперед,

Что по весне споткнется кто-то о твои сапоги

И идиотский твой штандарт подберет.

Навколо зима, знову зима, сніги чорні, як завжди, Dm Gm

Вони звикли розчинятися у темряві.

E7 A7 Dm A7

Навколо чума, знову чума, твої мертві міста - Dm Gm

Вони звикли плисти по цій чумі.

B7 A7

І хтось може слухати Боба, хтось «Ласкавий травень», D Gm

Скільки пророки в ідіотському краю?

C A7

Гітару кинь і бабу кинь, і як дружину обіймай Dm B7

Зледеніла гвинтівка свою.

F A7 Dm

Який вік скрипить земля, але світ світліше не став,

Тобі все це набридло, і ось

Співає труба, присох до губ її гарячий метал —

Вона кличе друзів твоїх втомлених.

І ти був слабкий, і ти був дурний, але всі мости спалені,

Їх не повернути — вони не дивляться назад.

І ти встаєш, і на плечах твоїх світанки весни

Як генеральські погони лежать.

Круті дядьки кажуть: Твої потуги смішні.

Куди придатна твоя безглузда рать?

Подумай сам — торкнеться справжньої війни —

Вони ж строю не зможуть тримати!»

Ти сірий сніг змахнеш з обличчя, ти посміхаєшся легко.

Ти скажеш: «Вірно.

Але майте на увазі:

Де Ваші штатні герої не залишать окоп

Мої солдати не згинаючись пройдуть.»

І плюх та скрип, сире небо бороздячи головою,

Його вчили посміхатися у сні |

Іде сьомого ідіотського полку рядовий—

Твоя надія в цій дивній війні.

А Ми мертві дерева вдалину пливуть, як вода,

По них гілкам струмить рожевий дощ.

Вони мовчать, оскільки знають, навіщо і куди

Своє обірване військо ведеш.

І все на щастя, навіть небо це чаркою об підлогу,

І все задоволені, і в штабах ні гу-гу,

І до останнього солдата ідіотський твій полк

Стояв у заслоні і залишився в снігу.

І про нагороди-ордени ти мислити не моги:

Усього нагороди — тільки знати наперед,

Що весною спіткнеться хтось про твої чоботи

І ідіотський твій штандарт підбере.