Песня из подземелья - Олег Медведев

Зябкое утро ползет в проем,

Мы просыпаемся, мы поем,

Hынче с подъема нам снова в клеть —

Hам ли не знать, о чем надо петь

Во глубине ядовитых руд,

Где темнота и приборы врут?

Любишь кататься, воронья сыть —

Значит, и санки люби возить!

Ты не тужи, мужик, все путем!

Шарик расколется, мы уйдем.

Следом на дембель уйдет конвой,

Скроет следы забубень-травой…

И солнце, ждущее нас где-то,

Каждому рудокопу снившееся не раз,

Может быть услышит, стоя на грани лета,

Песню из подземелья — весточку от нас.

Крест на пузо, пиджак на гвоздь,

Hаша задача — пройти насквозь!

Слышишь — походной поет трубой

Юная Азия над тобой?

Hам ли морочиться со звездой?

Мы, рудокопы, — народ простой.

Чистое знание, высший долг —

Здесь, в подземелье, какой с них толк?

Hам остается совсем чуть-чуть —

Плюй на ладони — и только в путь!

Только сумей угадать разлом,

И шарик расколется под кайлом!

И солнце, ждущее нас где-то,

Каждому рудокопу снившееся не раз,

Может быть услышит, стоя на грани лета,

Песню из подземелья — весточку от нас.

Зябкий ранок повзе в проріз,

Ми прокидаємося, ми співаємо,

Сьогодні з підйому нам знову в кліть

Нам не знати, про що треба співати

У глибині отруйних руд,

Де темрява та прилади брешуть?

Любиш кататися, вороння сити —

Значить, і санки люби возити!

Ти не тужі, мужику, все шляхом!

Кулька розколеться, ми підемо.

Слідом на дембель піде конвой,

Приховає сліди забубень-травою.

І сонце, що чекає нас десь,

Кожному рудокопу снилося не раз,

Може бути почує, стоячи на межі літа,

Пісню з підземелля — вісточку від нас.

Хрест на пуза, піджак на цвях,

Наше завдання - пройти наскрізь!

Чуєш — похідний співає трубою

Юна Азія над тобою?

Чи нам морочитися з зіркою?

Ми, рудокопи, народ простий.

Чисте знання, вищий борг —

Тут, у підземеллі, який з них толк?

Нам залишається зовсім трохи|

Плюй на долоні — і тільки в шлях!

Тільки зумій вгадати розлом,

І куля розколеться під кайлом!

І сонце, що чекає нас десь,

Кожному рудокопу снилося не раз,

Може бути почує, стоячи на межі літа,

Пісню з підземелля — вісточку від нас.