Выползу - Копюшон Ноу Мо

Я не знаю, как найти выход из этой ванной.

Из душа капал дождь, мне было очень холодно.

И кто-то выключил тут свет, выкрутил все лампы.

И я решил остаться греться своим хип-хопом.

А если это был не сон и я собрался сам.

Погрузился в воду, обложился мыслями.

В голове моей разросся опасный сад.

И я боялся, что я выползу и высохну.

Когда-то было все в законах, я склонялся к сводным.

На непонятных саундчеках, необжитых хатах.

Люди казались добрыми, проблемы слишком трудными.

Я уходил писать текста сквозь конопляный запах.

На остановках мёрзли ноги.

Рядом с ними — птицы.

И каждый это понимал: хочешь согреться — двигайся.

Это было где-то в прошлом, где осталась память

Едут троллейбусы в депо.

Почтальоны спамят

Рисуем пальцами на стёклах, ищем способ выжить

Руки цепляются за всё, чтобы не падать ниже,

Но почему ты сам всё рушишь?

Едет снег по крышам

Трогаю сердце и кричу, чтобы мой пульс услышать

Где ты.

Кто ты.

Едет хонда двух цветов,

Перемещаясь меж районов из sw до центра

Я тут живу с самим собой, пуская дым с мостов

Я на руинах лексикона возводил альбомы

И мерил комнату, возможно, сколько влезет в вас тут

Так заебало меня жить, на всё смотря с опаской

Я не скрываю больше глаз.

Хули ты просишь паспорт?

Полная ванна моих слов, где поток мыслей в кашу

Под потолок летят мечты под звуки рвоты с кашлем

Среди больниц и мусоров, диспансеров с бледными

Он приходил, стучал мне в дверь, потом прощался с венами

Это было где-то в прошлом.

Сейчас, возможно, я начинаю чаще вспоминать, кого тут нету

Не добрые и не плохие получились новости

Это было где-то в прошлом.

Сейчас, возможно,

Я начинаю чаще вспоминать, кого тут нету

Не добрые и не плохие получились новости

И лишь могу сказать, что я — это тяжёлый случай

И для меня мои наручники — звёзды и тучи

Плывущий мимо фраз, что жизнь нас ничему не учит

Если бы знали педагоги, сколь списал я ручек

Темнеет небо.

Красный горизонт в оттенке крови

И упаси всех пацанов привыкнуть к серой робе

Идучи мы сквозь снег, который лёг, как будто в моду

Одиннадцать пропущенных.

Снег превратился в воду

Мы прячем боль внутри молитвы.

Пропиталось тело.

Сначала смотришь — ангел, потом посмотришь — демон

И только небо в голубых глазах поэта ленты

Звонков по телефону: «сынок, хоть ты стань кем-то»

Мы прячем боль внутри молитвы.

Пропиталось тело

Сначала смотришь — ангел, потом посмотришь — демон

И только небо в голубых глазах поэта ленты

Звонков по телефону: «сынок, хоть ты стань кем-то».

Я не знаю, як знайти вихід з цієї ванної.

З душу капав дощ, мені було дуже холодно.

І хтось вимкнув тут світло, викрутив усі лампи.

І я вирішив залишитися грітися своїм хіп-хопом.

А якщо це був не сон і я зібрався сам.

Поринув у воду, обклався думками.

В моїй голові розрісся небезпечний сад.

І я боявся, що я виповзу і висохну.

Колись було все в законах, я схилявся до зведених.

На незрозумілих саундчеках, необжитих хатах.

Люди здавались добрими, проблеми надто важкими.

Я йшов писати тексту крізь конопляний запах.

На зупинках мерзли ноги.

Поруч із ними — птахи.

І кожен це розумів: хочеш зігрітися— рухайся.

Це було десь у минулому, де залишилася пам'ять

Їдуть тролейбуси в депо.

Листоноші спогад

Малюємо пальцями на стеклах, шукаємо спосіб вижити

Руки чіпляються за все, щоб не падати нижче,

Але чому ти сам все руйнуєш?

Їде сніг по дахах

Торкаю серце і кричу, щоб мій пульс почути

Де ти.

Хто ти.

Їде хонда двох кольорів,

Переміщаючись між районами з sw до центру

Я тут живу з самим собою, пускаючи дим з мостів

Я на руїнах лексикону зводив альбоми

І міряв кімнату, можливо, скільки влізе у вас тут

Так заебало мене жити, на все дивлячись з побоюванням

Я не приховую більше очей.

Хулі ти просиш паспорт?

Повна ванна моїх слів, де потік думок у кашу

Під стелю летять мрії під звуки блювоти з кашлем

Серед лікарень та сміття, диспансерів з блідими

Він приходив, стукав мені в двері, потім прощався з венами

Це було десь у минулому.

Зараз, можливо, я починаю частіше згадувати, кого тут немає

Не добрі та не погані вийшли новини

Це було десь у минулому.

Зараз, можливо,

Я починаю частіше згадувати, кого тут нема

Не добрі та не погані вийшли новини

І тільки можу сказати, що я — це важкий випадок

І для мене мої наручники — зірки і хмари

Пливучий повз фраз, що життя нас нічого не вчить

Якби знали педагоги, скільки списав я ручок

Темніє небо.

Червоний горизонт у відтінку крові

І боронь усіх пацанів звикнути до сірої роби

Ідучи ми крізь сніг, який ліг, ніби в моду

Одинадцять пропущених.

Сніг перетворився на воду

Ми ховаємо біль усередині молитви.

Просочилося тіло.

Спочатку дивишся ангел, потім подивишся демон

І тільки небо в блакитних очах поета стрічки

Дзвінків по телефону: «синку, хоч ти стань кимось»

Ми ховаємо біль усередині молитви.

Просочилося тіло

Спочатку дивишся ангел, потім подивишся демон

І тільки небо в блакитних очах поета стрічки

Дзвінків по телефону: «синку, хоч ти стань кимось».