Комфорки - Копюшон Ноу Мо

В тебе есть тысяча ролей, мой страх гуляет с ш*юхой,

Употребляет г*роин, но, с*ка, он не дохнет.

Когда я упаду среди картин немых осколков,

Сядь рядом, покури, а после протяни мне руки.

Я так привык к холодным людям, гаснет свет, и ночью

Есть тысяча моих причин мне превращаться в ручку.

За стенами больных палат кто-то тебя так хочет,

Я застегну белый халат, носом поставив точки.

Не надо мыть мои полы из местной грязи в душах,

Бумага терпит страшный мир, а вы закройте уши.

Птицы летят за простыню, рваные раны, пофиг.

И если нечего сказать, спрячьте глаза под пуфик.

Я стал, как северо-запад, лишь двигаюсь на запах в снах.

Изредка путаюсь я в твоих размытых знаках.

Во мне есть тысяча ролей, мир, как помойка мнений.

Я снова на полу, где тьма гладит мои колени.

На стенах надпись: «Жизнь словно бомжовский голод.

Жизнь словно сестра палаты: ставит мне уколы в жопу».

Эгоистичный псих, больной я ластик слов воздушных.

Я стал своим оружием в кабинах ваших душ.

Я выживу среди людей, верней, лишь только лиц,

Которые за тысячу рублей е*ут свой принцип.

Я выключу ваши мозги, из вены выну шприц,

И напишу кровавый гимн — не плюйте в мою душу.

Зло вам не будет корчить лиц, судьба-то ходит кругом.

Любовь живет возле ресниц, но люди ищут губы.

Сверни в мои дворы, я в ванне доедаю опыт.

Выдави мне воду из груди и не бойся промокнуть.

Я ненавижу свое я, сожги мой мусор, небо.

Я омерзительная тварь с аурой псевдо-рэпа

Я заглянул в себе, в себя: блювота, вонь и пепел,

Внутри резвятся слабаки и, б*ять, боятся выйти.

Я одеваю капюшон, и снова верят люди.

В моей душе е*ется зло, считая каждый рубль.

Я сам себя не знаю.

Врать, как хобби, смысл суток.

Сердце имеет меньше, чем карманы моих курток.

Я тыкаю в свое лицо калибр влажных пальцев

И представлю, как летят мозги воздушным танцем.

Ты ломишься сквозь дверь,

О, да, с криками валишь на пол.

Я вижу тень, как пистолет мой опускают руки.

Но никого среди людей, тени огромны, но

И окровавленная кисть нарисует вопросы.

И стоит ли тебя искать, мой пресловутый гость,

Когда моя башка захочет поломать мне кости?

Ветер ударом по окну разносит мои пазлы.

Всем передай: я не умру, пока ты ходишь в гости.

Красные слезы прекращай, возьми мужские фразы,

Не открывай в конфорках газ, мы лучше будем мёрзнуть.

Ветер ударом по окну разносит мои пазлы.

Всем передай: я не умру, пока ты ходишь в гости.

Красные слезы прекращай, возьми мужские фразы,

Не открывай в конфорках газ, мы лучше будем мёрзнуть.

У тебе є тисяча ролей, мій страх гуляє з ш*юхою,

Вживає г * роїн, але, с * ка, він не вдихне.

Коли я впаду серед картин німих уламків,

Сядь поруч, покури, а після простягни мені руки.

Я так звик до холодних людей, гасне світло, і вночі

Є тисяча моїх причин мені перетворюватися на ручку.

За стінами хворих палат хтось тебе так хоче,

Я застебну білий халат, носом поставивши крапки.

Не треба мити мою підлогу з місцевого бруду в душах,

Папір терпить страшний світ, а ви закрийте вуха.

Птахи летять за простирадло, рвані рани, пофіг.

І якщо нічого сказати, сховайте очі під пуф.

Я став, як північний захід, лише рухаюся на запахах у снах.

Зрідка плутаюсь у твоїх розмитих знаках.

У мене є тисяча ролей, світ, як смітник думок.

Я знову на підлозі, де темрява гладить мої коліна.

На стінах напис: «Життя немов бомжовський голод.

Життя немов сестра палати: ставить мені уколи в сраку».

Егоїстичний псих, хворий яластик повітряних слів.

Я став своєю зброєю в кабінах ваших душ.

Я виживу серед людей, точніше, тільки осіб,

Які за тисячу рублів є свій принцип.

Я вимкну ваші мізки, з вини вину шприц,

І напишу кривавий гімн—не плюйте в мою душу.

Зло вам не буде корчити осіб, доля ходить кругом.

Любов живе біля вій, але люди шукають губи.

Згорни в мої двори, я в доїдаю досвід.

Видави мені воду з грудей і не бійся промокнути.

Я ненавиджу своє я, спали моє сміття, небо.

Я огидне тварюка з аурою псевдо-ріпу

Я заглянув у себе, в себе: рвота, сморід і попіл,

Всередині граються слабаки і, б*ять, бояться вийти.

Я одягаю капюшон, і знову вірять люди.

У моїй душі є зло, рахуючи кожен карбованець.

Я сам себе не знаю.

Брехати, як хобі, сенс доби.

Серце має менше, ніж кишені моїх курток.

Я тикаю в своє обличчя калібр вологих пальців

І представлю, як летять мізки повітряним танцем.

Ти ломишся крізь двері,

О, так, з криками валиш на підлогу.

Я бачу тінь, як пістолет мій опускають руки.

Але нікого серед людей, тіні величезні, але

І окровавлена ​​кисть намалює питання.

І варто тебе шукати, мій горезвісний гість,

Коли моя голова захоче поламати мені кістки?

Вітер ударом по вікні розносить мої пазли.

Всім передай: я не помру, поки ти ходиш у гості.

Червоні сльози припиняй, візьми чоловічі фрази,

Не відкривай у конфорках газ, ми краще будемо мерзнути.

Вітер ударом по вікні розносить мої пазли.

Всім передай: я не помру, поки ти ходиш у гості.

Червоні сльози припиняй, візьми чоловічі фрази,

Не відкривай у конфорках газ, ми краще будемо мерзнути.