Чернила - Копюшон Ноу Мо

Ты не ищи в моих глазах остатки своей веры.

Я прое*ал один из дней в квартире под гардиной.

Я наркоман, а мои треки — моя жизнь под кожей —

Это спонтанный мир, хождения по крышам.

Это в груди моя отрава лево-правым звуком,

И я грызу вам провода, в номера лезу криком.

Ты набирай пожарным, не затушат мой голос,

Капает дождь и ты бежишь, рисуя личный эпос.

Линиями руки, я знак подам из одеяла.

Темная комната любви, я раб этого рапа.

Я на тетрадных листах, в твоих глазах —

Выбитая искра, это судьба, я знаю.

Я вылетал, не глядя назад.

И где же были вы все, когда я падал и к вам не влезал?

Я не хочу вашей компании — псевдо-группы,

Вы все распались круто, слетела пудра.

Я остаюсь с музыкой, музыкой в шрамах,

Я остаюсь самим собой, двигаюсь по шару.

Но вы не слышите меня, любители *орнухи,

Мы маленькие люди, точки, шающие в угле.

Она играет мои песни моей жизни.

Она играет мои мысли, и я их слышу.

Она играет мои песни моей жизни.

Она играет мои мысли, и я их слышу.

Я сам придумал этот мир и отвергать его я научился,

Когда познакомился с Планетой *люх.

Печатаю билеты в принтере кровавых струй.

Это сопливый минусок, но люди, мне так пох**,

Изобретать свои слова в не андеграунд тут.

Через десятки лет, дети изменят голос,

И моя музыка продолжит изменять твой пульс.

И как манага пачкаю споры в твоей груди.

Опереди свое дерьмо, что въелось, как привычка,

Стань невозможным или, *ука, ты прям сейчас умри.

И прямо на моих глазах тучи покинут небо,

Ветер сметает коробки в люки открытых ран.

Я запускаю синие чернила в свои вены,

Чтобы засохший рот смог выдавать слова.

Ти не шукай у моїх очах залишки своєї віри.

Я прої*ав один із днів у квартирі під гардиною.

Я наркоман, а мої треки — моє життя під шкірою —

Це спонтанний світ, ходіння по дахах.

Це в груді моя отрута ліво-правим звуком,

І я гризу вам дроти, в номери лізу криком.

Ти набирай пожежним, не загасять мій голос,

Капає дощ і ти біжиш, малюючи особистий епос.

Лініями руки, я знак підам з ковдри.

Темна кімната кохання, я раб цього ріпа.

Я на зошитних листах, у твоїх очах —

Вибита іскра, це доля, я знаю.

Я вилітав, не дивлячись назад.

І де ж ви були всі, коли я падав і до вас не влазив?

Я не хочу вашої компанії — псевдо-групи,

Ви все розпалися круто, злетіла пудра.

Я стаю з музикою, музикою в шрамах,

Я залишаюся самим собою, рухаюся по кулі.

Але ви не чуєте мене, любителі *орнухи,

Ми маленькі люди, крапки, що вештаються в вугіллі.

Вона грає мої пісні мого життя.

Вона грає мої думки, і їх чую.

Вона грає мої пісні мого життя.

Вона грає мої думки, і їх чую.

Я сам придумав цей світ і відкидати його я навчився,

Коли познайомився з Планетою *люх.

Друкую квитки в принтері кривавих струменів.

Це сопливий мінусок, але люди, мені так пох**,

Винаходити свої слова в не андеграунд тут.

Через десятки років, діти змінять голос,

І моя музика продовжить змінювати твій пульс.

І як манага брудню суперечки у твоїх грудях.

Випереди своє лайно, що в'їлося, як звичка,

Стань неможливим або, *ука, ти прямо зараз помри.

І прямо на моїх очах хмари покинуть небо,

Вітер змітає коробки в люки відкритих ран.

Я запускаю сині чорнила в свої вени,

Щоб засохлий рот зміг видавати слова.