Я не пустой - Копюшон Ноу Мо

Это какой-то год, я странным стал, мой снег не тает,

Больше не чувствую людей, выпадет, всё впитаю.

А мой Минздрав подох, я руки прячу в люки курток,

Делаю шаг, плотный поток, лью кипяток на угли.

Я макароны в блюде, как микрофон любит губы,

Мой микромир, моя душа, переливаясь пулей.

Я стал афишей своих дней, клею плакат на орбит,

Режу автографы тех дней, е*у твой модный тумблер.

Мистера нет и балахон, мистер — в карманах пусто,

Мистер взрывает целый мозг, убирай руки с пульса.

Я проложу свой мост из мест, где людьми правит месть,

Буду ползти и есть, я не ищу судьбу в подъезде.

Капают слезы в летний день, ты превратился в дождь,

Я превратился в мистера Ноу Мо, но ты не вернешься.

Ты закрывай глазами мир, мои кумиры — тучи,

Я медленно схожу с ума, но это нас не лечит.

Лишь скоротечный ритм глаз, снующий в ваших шмотках,

Лишь пара трещин кружит вальс в уехавшей маршрутке.

Я инородный лирик брю, летят стихи по ветру,

Вам не по вкусу тонный брют от пациента в белом.

Пусть косяками чуйских птиц летят слова из снов,

От недоверия в мой рэп у меня полон соп.

Ну почему в узлах мой мир, почему зла театр,

В моих кроссовках много дыр, но я их должен прятать.

Я прячу в снах в себе себя в собственной лужи крови,

Я насмехаясь над собой забывал чувство боли.

Почаще пой мне небо звуки голосов мне близких,

Это единственный совмес, с кем мне звучать на дисках.

А я хочу лишь дотянуться к звездам, слыша визги,

Но все равно я отвергаю мир, пинаю листья.

Лью на контракты виски, сотни, выкинул, с*ка, письма,

Вы были адом, а сейчас гуляя в черных списках.

Я под его окном ищу могилу нашей дружбы,

Люди решили за тебя, что о себе он пишет.

Я переломанный пробел в главе о дури букв,

И в полированных квадратах выставлю мой друг.

Папа сыграй мне песню звонким отголоском струн,

Пусть кровоточат, б*ять, все раны — буду ждать весну.

Тоннами снега в городах пусть выпадет вся грусть,

Черное небо, я в бреду, беру в ладони горсти.

Нам стали чужды песни о войне, хрипящих славой,

И я не вижу среди вас тут воинов, вижу слабость.

Трагическим надрывом граблю все киоски психов,

А продавцы твердят мне в след и предлагают съехать.

Я вам скажу моя тюрьма за ребрами кривыми,

Зареванными стеклами окон от глаз до пола.

У нас у всех своя причина жить и выть без боя,

У нас у всех своя причина в дозировках боли.

Я бы хотел задать вопрос, но не давать ответа,

Вам не по вкусу тонный брют от пациента в белом.

А за моим окном летят, как стаи птиц береты,

Не надо мне пока стелить постели слишком рано,

Мне надо знать, кто я такой, но мне мешает гонор.

В моих глазах, в моих руках, в моих оковах, ранах,

Я с нищетой души на ты, но зал кричит мне браво.

Припев:

Я не пустой, я не пустой, я не устал сигналом,

Вас отправлять ночами жизнь на кончиках волос.

Я не пустой, я не пустой, я не устал, так надо,

Но в голове звучит вопрос: «Скажи, кто ты такой?».

Я не пустой, я не пустой, я не устал сигналом,

Вас отправлять ночами жизнь на кончиках волос.

Я не пустой, я не пустой, я не устал, так надо,

Но в голове звучит вопрос: «Скажи, кто ты такой?».

Я не пустой, я не пустой, я не устал сигналом,

Вас отправлять ночами жизнь на кончиках волос.

Я не пустой, я не пустой, я не устал, так надо,

Но в голове звучит вопрос: «Скажи, кто ты такой?».

Я не пустой, я не пустой, я не устал сигналом,

Вас отправлять ночами жизнь на кончиках волос.

Я не пустой, я не пустой, я не устал, так надо,

Но в голове звучит вопрос: «Скажи, кто ты такой?».

Це якийсь рік, я дивним став, мій сніг не тане,

Більше не відчуваю людей, випаде, все вберу.

А моє МОЗ здох, я руки ховаю в люки курток,

Роблю крок, щільний потік, ллю окріп на вугіллі.

Я макарони в блюді, як мікрофон любить губи,

Мій світ, моя душа, переливаючись кулею.

Я став афішею своїх днів, клею плакат на орбіт,

Ріжу автографи тих днів, у твій модний тумблер.

Містера немає і балахон, містер — у кишенях порожньо,

Містер підриває цілий мозок, прибирай руки з пульсу.

Я прокладу свій міст з місць, де людьми править помста,

Буду повзти і є, я не шукаю долю в під'їзді.

Капають сльози в літній день, ти перетворився на дощ,

Я перетворився на містера Ноу Мо, але ти не повернешся.

Ти закривай очима світ, мої кумири — хмари,

Я повільно божеволію, але це нас не лікує.

Лише швидкоплинний ритм очей, що снує у ваших шмотках,

Лише пара тріщин кружляє вальс у маршрутці, що виїхала.

Я чужорідний лірик брю, летять вірші за вітром,

Вам не за смаком тонний брют від пацієнта в білому.

Нехай косяками чуйських птахів летять слова зі снів,

Від недовіри в мій реп у мене повний соп.

Ну чому в вузлах мій світ, чому зла театр,

В моїх кросівках багато дірок, але їх повинен ховати.

Я ховаю в снах в собі власної калюжі крові,

Я насміхаючись над собою забував почуття болю.

Найчастіше співай мені небо звуки голосів мені близьких,

Це єдиний суміс, з ким мені звучати на дисках.

А я хочу лише дотягнутися до зірок, чуючи вищки,

Але все одно я відкидаю світ, штовхаю листя.

Лью на контракти віскі, сотні, викинув, с*ка, листи,

Ви були пеклом, а зараз гуляючи в чорних списках.

Я під його вікном шукаю могилу нашої дружби,

Люди вирішили за тебе, що про себе він пише.

Я переламаний пробіл в главі про дурі букв,

І в полірованих квадратах виставлю мій друг.

Тато зіграй мені пісню дзвінким відлунням струн,

Нехай кровоточать, б*ять, усі рани— чекатиму весну.

Тонами снігу в містах нехай випаде весь смуток,

Чорне небо, я в марі, беру в долоні жмені.

Нам стали чужі пісні про війну, що хриплять славою,

І я не бачу серед вас тут воїнів, бачу слабкість.

Трагічним надривом граблю всі кіоски психов,

А продавці твердять мені вслід і пропонують з'їхати.

Я вам скажу моя в'язниця за ребрами кривими,

Зареваним склом вікон від очей до підлоги.

У нас у всіх своя причина жити і вити без бою,

У нас у всіх своя причина в дозуваннях болю.

Я би хотів поставити запитання, але не давати відповіді,

Вам не за смаком тонний брют від пацієнта в білому.

А за моїм вікном летять, як зграї птахів берети,

Не треба мені поки стелити ліжка занадто рано,

Мені треба знати, хто я такий, але мені заважає гонор.

В моїх очах, в моїх руках, в моїх кайданах, ранах,

Я зі злиднями душі на ти, але зал кричить мені браво.

Приспів:

Я не порожній, я не порожній, я не втомився сигналом,

Вас відправляти ночами життя на кінчиках волосся.

Я не порожній, я не порожній, я не втомився, так треба,

Але в голові звучить питання: «Скажи, хто ти такий?».

Я не порожній, я не порожній, я не втомився сигналом,

Вас відправляти ночами життя на кінчиках волосся.

Я не порожній, я не порожній, я не втомився, так треба,

Але в голові звучить питання: «Скажи, хто ти такий?».

Я не порожній, я не порожній, я не втомився сигналом,

Вас відправляти ночами життя на кінчиках волосся.

Я не порожній, я не порожній, я не втомився, так треба,

Але в голові звучить питання: «Скажи, хто ти такий?».

Я не порожній, я не порожній, я не втомився сигналом,

Вас відправляти ночами життя на кінчиках волосся.

Я не порожній, я не порожній, я не втомився, так треба,

Але в голові звучить питання: «Скажи, хто ти такий?».