Ода опавших душ - Копюшон Ноу Мо

Меня зовут и я пришел калечить клетки мозга,

Граммы тротила зашивать и заводить на таймер.

Мама, я выжил, пусть я выгладил раны расческой.

Я самый депрессивный рэпер на твоем экране.

Я ненавижу свои взгляды среди стекол в круг,

Я медленно ползу по трапу и кусаю губы,

И падает кровавый борщ и замер весь перрон,

Люди хотят услышать смех, но не мои альбомы.

Но мой диагноз — делать звук, клеить слова на фильтр,

Не ради тысячи рублей звучать как божья флейта.

Сжигая пластиковый мир, удел катиться вниз,

Гореть и разрушать, но все же полететь как птицы.

Человек рисует дом, пальцы, асфальт и лужа,

Кружат фрагменты старых лиц, которым он не нужен.

Совать контракты мертвых душ, видеть во мне ресурсы,

Вы не должны мне ничего отдать за мое искусство.

Просто люби ужасный рэп, написанный зачем-то.

Этот кретин сбежал с психушки, о чувак, о чем ты?

Закрой свой рот, это мой мир, роты опавших душ,

Как пожелтевшая листва под леденящим душем.

Нету в б*ядях любви, нету в глазах тепла и света,

Но ты стремишься повредить её ор*льный слепок.

По краю пара мокрых ног, вдыхая пары,

Не горят сегодня окна, не пишу ночами эти песни.

Они похожи на меня, формы и стиль — все в точку,

И по кусочкам отправляю вам себя я ночью.

Не надо врать себе я враг, или посмертный друг,

Но даже божья тварь мечтает чтоб любили руки.

Ты остаешься тут один, плеер, холодный воздух.

Цветных обоев серый мир, но я шагаю к звездам.

И поднимите свои руки, зал, лови мой зад,

И унеси меня в места, где не бывает ада.

И рваные кроссовки врозь, я подниму свой майк.

Вещает камера 1, снимая нашу тайну.

Самая лучшая история моей войны,

Как полюбить и почему он отвергает мир.

Доктор, хеллоу, просторная душа,

Но перебор ног давит сотни кнопок на прибор, б*ядь.

Перемещать концертный зал в больницу моих снов,

И есть резон не оставаться как Ноу Мо закрытой книгой.

Ищите в городском саду мои следы под утро,

Дьяволы душат изнутри, колят чернила в руки.

Алое поле, сонный город, пудра, пудра,

Греет премиум, один среди людей, не пуля дура — время.

Кроет мое лицо,

Я часть своей комнаты.

И вам не узнать её,

Я дождь с холодными каплями.

Кроет мое лицо,

Я часть своей комнаты.

И вам не узнать её,

Я дождь с холодными каплями.

Кроет мое лицо,

Я часть своей комнаты.

И вам не узнать её,

Я дождь с холодными каплями.

Мене звуть і я прийшов калічити клітини мозку,

Грами тротилу зашивати і заводити на таймер.

Мамо, я вижив, нехай я вигладив рани гребінцем.

Я найдепресивніший репер на твоєму екрані.

Я ненавиджу свої погляди серед шибок у коло,

Я повільно повзу по трапу і кусаю губи,

І падає кривавий борщ і завмер весь перон,

Люди хочуть почути сміх, але не мої альбоми.

Але мій діагноз — робити звук, клеїти слова на фільтр,

Не ради тисячі рублів звучати як божа флейта.

Спалюючи пластиковий світ, спад котитися вниз,

Горіти і руйнувати, але все ж полетіти як птахи.

Людина малює будинок, пальці, асфальт і калюжа,

Кружлять фрагменти старих осіб, яким він не потрібен.

Совати контракти мертвих душ, бачити в мені ресурси,

Ви не повинні мені нічого віддати за моє мистецтво.

Просто люби жахливий реп, написаний для чогось.

Цей кретин втік із психлікарні, про чувак, про що ти?

Закрий свій рот, це мій світ, роти опалих душ,

Як пожовкле листя під леденячим душем.

Нема в бідах любові, немає в очах тепла і світла,

Але ти  прагнеш пошкодити її ор*льний зліпок.

По краю пара мокрих ніг, вдихаючи пари,

Не горять сьогодні вікна, не пишу ночами ці пісні.

Вони схожі на мені, форми і стиль — все в точку,

І за шматочками відправляю вам себе я вночі.

Не треба брехати собі я ворог, або посмертний друг,

Але навіть божа тварюка мріє щоб любили руки.

Ти залишаєшся тут один, плеєр, холодне повітря.

Кольорових шпалер сірий світ, але я крокую до зірок.

І підніміть свої руки, зал, лови мій зад,

І віднеси мене в місця, де не буває пекла.

І рвані кросівки нарізно, я підніму свій майк.

Віщає камера 1, знімаючи нашу таємницю.

Найкраща історія моєї війни,

Як полюбити і чому він відкидає світ.

Лікар, хеллоу, простора душа,

Але перебір ніг тисне сотні кнопок на прилад, б*ядь.

Переміщувати концертний зал у лікарню моїх снів,

І є сенс не залишатися як Ноу Мо закритою книгою.

Шукайте в міському саду мої сліди під ранок,

Дияволи душать зсередини, колять чорнило в руці.

Пусте, сонне місто, пудра, пудра,

Гріє преміум, один серед людей, не куля дура час.

Кріє моє обличчя,

Я частина своєї кімнати.

І вам не дізнатися її,

Я дощ з холодними краплями.

Кріє моє обличчя,

Я частина своєї кімнати.

І вам не дізнатися її,

Я дощ з холодними краплями.

Кріє моє обличчя,

Я частина своєї кімнати.

І вам не дізнатися її,

Я дощ з холодними краплями.