В Рим! - КооперативништяК

С детства учили, что есть беднее нас —

Они где-то там…

И нужно жалеть их, ведь им очень плохо,

Жалеть их, укрывшись в бетонных домах,

Жалеть их размеренной жалостью нашей,

Чтоб всем понемногу хватило им,

Чтоб сели на шею нам, наплакавшись вволю,

И, свистнув кнутом, погнали нас в Рим.

С детства учили, что нужно быть добрым,

И негров любить, всем расистам назло

И каждому негру купить по винтовке

И чтоб веселее, напоить их вином

И чтоб веселящего этого зелья

Всем понемногу досталось им Чтоб сели на шею, ликуя от одури,

И, щелкнув кнутом, погнали нас в Рим.

С детства учили, что нужно быть щедрым

Хромых и убогих рублем одарять

Чтоб за день у них было по миллиону

И чтоб каждый из них мог Рокфеллером стать.

Чтобы богатство в мешки насыпая

Брезгливо смеялись, пока мы все спим

И обнаглев от предчувствия рая

Стегнули кнутом и погнали всех в Рим.

И солнце взойдет над седым моим краем

Выдохлись мы — нам не нужен рассвет

Серые мыши от жара сгорают

Пусто вдали, да и прошлого нет.

Нежно возьмешь в руки серый мой пепел

Призрачно небо блеснет неземным

Пепел подхватит порывистый ветер

И под дождем понесет меня в Рим…

З дитинства вчили, що є біднішим за нас—

Вони десь там.

І потрібно шкодувати їх, адже їм дуже погано,

Жаліти їх, сховавшись у бетонних будинках,

Жаліти їх розмірною жалістю нашою,

Щоб усім потроху вистачило їм,

Щоб сіли на шию нам, наплакавшись досхочу,

І, свиснувши батогом, погнали нас у Рим.

З дитинства вчили, що треба бути добрим,

І негрів любити, всім расистам на зло

І кожному негру купити по гвинтівці

І щоб веселіше, напоїти їх вином

І щоб веселить цього зілля

Всім потроху дісталося їм, щоб сіли на шию, тріумфуючи від дурниці,

І, клацнувши батогом, погнали нас у Рим.

З дитинства вчили, що треба бути щедрим

Кульгавих і убогих рублем обдаровувати

Щоб за день у ніх було по мільйону

І щоб кожен з них міг Рокфеллером стати.

Щоб багатство в мішки насипаючи

Гидливо сміялися, поки ми все спимо

І нахабнівши від передчуття раю

Стебнули батогом і погнали всіх у Рим.

І сонце зійде над сивим моїм краєм

Видихнулися ми — нам не потрібен світанок

Сірі миші від жару згорають

Пусто вдалині, та і минулого немає.

Ніжно візьмеш у руки сірий мій попіл

Примарне небо блисне неземним

Попіл підхопить поривчастий вітер

І під дощем понесе мене в Рим...