Не было и нет - КооперативништяК

Только их не было и нет,

Лишь промелькнули тени по книгам

Гофман был пьян, когда писал этот бред

Утром тени исчезнут, забрав его силы.

Остались ноты на холодном столе,

Остались пастельных тонов картины,

Тени растворились в легком эгейском вине,

Души проросли коноплей на могилах.

Вечер растворил сущность гордых стихов,

Ветер разметал одинокие звуки,

Мы с тобой пойдем в направлении снов,

Серебром оправит нам мистика руки.

На санскрите книги о живущих богах,

В Греции канистры с оливковым маслом,

Маргиналы водкой заливают свой страх,

Признаки арабов проступают сквозь краску,

Камуфляж нацистов на рынках в цене,

Черные рубашки, ботинки и флаги,

Космос захохочет в своей глубине,

Жирные крестьяне тихо вымрут от браги.

А над нашим домом есть в небе дыра,

Сквозь нее в нас падают смерти кристаллы,

Выпустим наружу наши души без дна,

Где-то в океане их облепят кораллы,

Вурдалаки выпьют всю нашу любовь,

А кроме нее нам ничего не осталось,

В незнакомом месте нам не встретиться вновь,

Не жалейте нас, нам ни к чему ваша жалость.

В беспощадность слов нас наша лень уведет,

В красоту слогов и в бесконечность лишений,

Мертвых гарпий в небе так ярок полет,

Они как наши песни после смерти в движении.

Только их не было и нет,

Лишь промелькнули тени по книгам

Гофман был пьян, когда писал этот бред

Утром тени вернутся обратно в могилы…

Тільки їх не було і ні,

Лише промайнули тіні за книгами

Гофман був п'яний, коли писав це марення

Вранці тіні зникнуть, забравши його сили.

Залишилися ноти на холодному столі,

Залишилися пастельних тонів картини,

Тіні розчинилися в легкому егейському вині,

Душі проросли коноплею на могилах.

Вечір розчинив сутність гордих віршів,

Вітер розкидав самотні звуки,

Ми з тобою підемо в напрямку снів,

Сріблом поправить нам містика руки.

На санскриті книги про живих богів,

У Греції каністри з оливковою олією,

Маргінали горілкою заливають свій страх,

Ознаки арабів проступають крізь фарбу,

Камуфляж нацистів на ринках у ціні,

Чорні сорочки, черевики та прапори,

Космос захоче у своїй глибині,

Жирні селяни тихо вимруть від браги.

А над нашим будинком є ​​в небі дірка,

Крізь неї в нас падають смерті кристали,

Випустимо назовні наші душі без дна,

Десь в океані їх обліплять корали,

Вурдалаки вип'ють все наше кохання,

А крім неї нам нічого не лишилося,

У незнайомому місці нам не зустрітися знову,

Не шкодуйте нас, нам ні до чого ваша жалість.

У нещадність слів нас наша ліньки відведе,

У красу складів і в нескінченність поневірянь,

Мертвих гарпій у небі так яскравий політ,

Вони як наші пісні після смерті в руху.

Тільки їх не було і ні,

Лише промайнули тіні за книгами

Гофман був п'яний, коли писав це марення

Вранці тіні повернуться назад до могили…