Телема - КооперативништяК

Собирай на дороге камни и учись их швырять в воробьев,

Пусть их перья летают по белому свету и ищут счастья…

А на зиму запасай, как алхимик, побольше березовых дров,

Не придет в твой дом горе, не просочится несчастье.

Лишь черные лебеди сядут на шаткий карниз.

Реальность меняется и радости больше не будет.

В подвалах пятиэтажек адепты копают ступеньки вниз,

Все глубже и глубже, сквозь породы пластмассовых буден.

А сочельник — он за благословением где-то вдали,

Нам к нему не добраться, можно лишь потянуться руками

И нащупать холод железа, что торжественно падает.

Жди,

Когда закружатся лунные карлики ночи, почуявши падаль

Вот так и наступает несуществующий рай…

Только стены вечной пещеры сохранят злую тайну светил,

Как трактаты о черном, о белом и режуще алом

Разрушая пространство иллюзий, раздвигая границы могил

Я останусь один на один с безразличием карнавала…

Вот так и наступает несуществующий рай…

Збирай на дорозі камені і вчися їх шпурляти у горобців,

Нехай їх пір'я літають по білому світлу і шукають щастя…

А на зиму запасай, як алхімік, побільше березових дров,

Не прийде в твій дім горе, не просочиться нещастя.

Лише чорні лебеді сядуть на хиткий карниз.

Реальність змінюється і радості більше не буде.

У підвалах п'ятиповерхівок адепти копають сходинки вниз,

Все глибше і глибше, крізь породи пластмасових буден.

А вечір — він за благословенням десь вдалині,

Нам до нього не добратися, можна лише потягнутися руками

І намацати холод заліза, що урочисто падає.

Чекай,

Коли закружляють місячні карлики ночі, почувши падаль

Ось так і настає неіснуючий рай…

Тільки стіни вічної печери збережуть злу таємницю світил,

Як трактати про чорне, про біле і ріжуче алом

Руйнуючи простір ілюзій, розсовуючи межі могил

Я залишусь один на один з байдужістю карнавалу.

Ось так і настає неіснуючий рай…