Освенцим - КооперативништяК

Долгие улицы, железные нервы —

Лето бьёт жарой, кастетом бьют стеклы.

Куда подеваться больному еврею?

Не съехать в Израиль, не убраться в Корею.

Некуда, некуда, некуда деться,

И на горизонте, словно солнце — Освенцим.

Лишь не боятся в тайге партизаны:

Голое небо да рваные раны.

Нордические руны мы сделаем сами

И чёрная река течёт между нами.

Некуда, некуда, некуда деться,

И на горизонте, словно солнце — Освенцим.

Зальётся асфальтом, засыплется снегом,

Забудется временем, опустится небом,

И вечные души сольются в пространстве,

Окутав туманом великое братство.

Некуда, некуда, некуда деться —

Тело стареет, кончается детство,

Некуда, некуда, некуда смыться —

Не спрятаться в доме, в тайге не укрыться.

Довгі вулиці, залізні нерви —

Літо б'є спекою, кастетом б'ють шибки.

Куди подітися хворому єврею?

Не з'їхати в Ізраїль, не прибратися в Корею.

Нема куди, нікуди, подітися,

І на горизонті, немов сонце, — Освенцім.

Лише не бояться в тайзі партизани:

Голе небо та рвані рани.

Нордичні руни ми зробимо самі

І чорна річка тече між нами.

Нема куди, нікуди, подітися,

І на горизонті, немов сонце, — Освенцім.

Заллється асфальтом, засиплеться снігом,

Забудеться часом, опуститься небом,

І вічні душі зіллються в просторі,

Огорнувши туманом велике братерство.

Нема куди, нікуди, нікуди подітися —

Тіло старіє, закінчується дитинство,

Нема куди, нікуди, нікуди змитися —

Не сховатися в будинку, в тайзі не сховатися.