Ф.к.ф.к. - КооперативништяК

Когда открываются створки дня, в последнее время стало темней.

Не принимает пространство меня, пространство в кавычках электроогней.

Лишь только отчалит последний трамвай, я радуюсь вечеру — нынче он сыт.

Жалко, что нет у меня того, кого бы я мог убить!

И снова ложиться спать, словно идти на расстрел

И жесткое правило сна — кто смел, тот тебя и съел.

И ты продираешь глаза, оттого что так хочется жить

Жалко, что нет у меня того, кого бы я мог убить!

И снова старый сюжет, рваный как жизнь весной

Поры бы послать все прочь, пора повернуть домой.

И Фредди приходит вновь — ему так понравилось мстить!

Жалко, что нет у меня того, кого бы я мог убить!

Коли відкриваються стулки дня, останнім часом стало темніше.

Не приймає простір мене, простір у лапках електровогнів.

Щойно відправиться останній трамвай, я радію вечорі — нині він ситий.

Шкода, що немає у мене того, кого би я міг убити!

І знову лягати спати, наче йти на розстріл

І жорстоке правило сну — хто сміливий, той тебе і з'їв.

І ти продираєш очі, тому що так хочеться жити

Шкода, що немає у мене того, кого би я міг убити!

І знову старий сюжет, рваний як життя навесні

Пори послати все геть, пора повернути додому.

І Фредді приходить знову — йому так сподобалося помститися!

Шкода, що немає у мене того, кого би я міг убити!