Декабристы - КооперативништяК

Как глубоки могилы декабристов!

Задашь вопрос — ответа не услышишь…

Кому здесь отвечать — одни варяги

В кромешной тьме, как бегемоты дышат.

И думают о золоте Эллады,

А может быть, о серебре арийцев,

Угрюмый гринго с хрустом ест стаканы

И солнце — словно праздничная пицца,

Сегодня он в Варшаве, завтра — в Ницце,

Душа его — испуганная птица…

Ушли в тайгу подружки декабристов

И бьется гринго в истеричной коме,

Рогами упирается в деревья

И прозябает в пьянстве и в содоме.

Но вот уже бессмертие приходит,

И ломится в оранжевые двери,

Оно всех нас когда-нибудь угробит,

Ввергая в бесконечность, как в потери,

Мелькают, словно выстрелы, недели

И кажется, что мы уже у цели…

Как далеки гробницы фараонов,

Как благородны глиняные лица,

Как иллюзорны греческие боги

И как чисты иллюзии нацисток.

Сегодня будут снова есть корицу

Простые эфиопские крестьяне.

Вот так почили в бозе декабристы,

А я лежу как Пушкин на диване,

Мне Жак Руссо играет на баяне,

Исходит пеной цианид в стакане…

Так хочется зарезать палестинца

И треснуть охамевшего монгола

В душе бушует серебро арийцев,

А мы еще так далеки от дома…

Які глибокі могили декабристів!

Задаси запитання - відповіді не почуєш ...

Кому тут відповідати — одні варяги

У темряві, як бегемоти дихають.

І думають про золоту Еллади,

А може бути, про срібло арійців,

Похмурий грінго з хрустом їсть склянки

І сонце — немов святкова піца,

Сьогодні він у Варшаві, завтра в Ніцці,

Душа його — переляканий птах...

Пішли в тайгу подружки декабристів

І б'ється грінго в істеричній комі,

Рогами упирається в дерева

І прозябає в пияцтві і в содомі.

Але ось вже безсмертя приходить,

І ламається в помаранчеві двері,

Воно всіх нас колись загробить,

Вкидаючи в нескінченність, як у втрати,

Миготять, немов постріли, тижні

І здається, що ми вже в мети...

Як далекі гробниці фараонів,

Як благородні глиняні особи,

Які ілюзорні грецькі боги

І як чисті ілюзії нацисток.

Сьогодні будуть знову їсти корицю

Прості ефіопські селяни.

Ось так спочили в бозі декабристи,

А я лежу як Пушкін на дивані,

Мені Жак Руссо грає на баяні,

Виходить піною ціанід у склянці.

Так хочеться зарізати палестинця

І тріснути ошаленого монгола

В душі вирує срібло арійців,

А ми ще такі далекі від будинку…