Дальше.. - КооперативништяК

У пьяницы Рабле туман в душе

Он думает о боге, а Панург о ноже.

Змеится в камышах богиня Судьба

Одного ждет больница, а другого тюрьма.

А что же дальше… А дальше -- зима

Для тех, кто пишет стихи и тех, кто сходит с ума

И тех, кто жаждет, подобно мумии -- в склеп.

Из этой жизни, к сожалению, выхода нет.

Нас любят лишь наши дети, и они нас простят,

Как мы простили принца датского, всучив ему яд,

Но он восстал из мертвых и до сих пор среди нас

Похотлив его разум и остер его глаз,

А что же дальше… А дальше -- туман,

Мы поплывем, словно рыбы, к волшебству дальних стран,

Рассвет меняя на ночь, и снова ночь на рассвет.

Из этой жизни, к сожалению, выхода нет.

И пьяницу Рабле терзает страх

Он тратит деньги на женщин, он по горло в долгах.

Летят над морем термиты, и суккубы не спят.

Могила смотрит сквозь нас, невыносим ее взгляд.

…А что же дальше?

А дальше -- зима

Для тех, кто пишет стихи и тех, кто сходит с ума

И тех, кто жаждет, подобно мумии -- в склеп.

Из этой жизни, к сожалению, выхода нет.

У п'яниці Рабле туман у душі

Він думає про богу, а Панург про ножу.

Зміїться в очеретах богиня Доля

На одного чекає лікарня, а іншого в'язниця.

А що що далі... А далі — зима

Для тих, хто пише вірші і тих, хто сходить з розуму

І тих, хто жадає, подібно до мумії — у склепі.

З цього життя, на жаль, виходу немає.

Нас люблять лише наші діти, і вони нас вибачать,

Як ми пробачили принца датського, встромивши йому отруту,

Але вон повстав з мертвих і досі серед нас

Бажаний його розум і остер його око,

А що що далі... А далі - туман,

Ми попливемо, немов риби, до чарівництва далеких країн,

Світанок міняючи на ніч, і знову ніч на світанок.

З цього життя, на жаль, виходу немає.

І п'яницю Рабле мучить страх

Він витрачає гроші на жінок, він по горло в боргах.

Летять над морем терміти, і сукуби не сплять.

Могила дивиться крізь нас, нестерпний її погляд.

…А що далі?

А далі — зима

Для тих, хто пише вірші і тих, хто сходить з розуму

І тих, хто жадає, подібно до мумії — у склепі.

З цього життя, на жаль, виходу немає.