Я бреду по бездорожью - Константин Никольский

Я бреду по бездорожью, мысли рвутся как в бреду,

Каждый шаг неосторожный мне из радости в беду,

Будто в плен, или на волю должен долю выбрать я,

Чьей судьбы, любви и боли мне откроются края.

Время тянется на встречу, хочет вновь сыграть в игру,

Увлекая мир беспечный в новый путь, как в новый круг,

Кто-то манит песней смутной, как в былые дни — точь-в-точь,

Яркий мир огней беспутных, то-ли в утро, то-ли в ночь.

Жизнь любую рифму ловит нестареющим пером,

И колдуют в полуслове правда с ложью, зло с добром,

Вечно душу мне тревожат тайны скомканных страниц,

Бездорожье, бездорожье… Без исхода, без границ.

Кто отступит, кто решится, день придет, прольется в свет —

Кто был прав, а кто ошибся, кто прозрел, а кто ослеп…

На крутом и скользком склоне впереди лежащих лет

Вдруг споткнусь на полуслове, упаду или нет,

И неведомые дали снова празднуют печаль,

И в конце, как и в начале: Здравствуй радость и прощай!

Я бреду по бездоріжжю, думки рвуться як у маренні,

Кожен крок необережний мені з радості в біду,

Ніби в полон, або на волю повинен частку вибрати я,

Чиєї долі, любові і болю мені відкриються краї.

Час тягнеться на зустріч, хоче знову зіграти в гру,

Захоплюючи світ безтурботний у новий шлях, як у нове коло,

Хтось манить піснею невиразною, як у колишні дні— точнісінько,

Яскравий світ вогнів безпутних, чи то вранку, чи вночі.

Життя будь-яку риму ловить нестаріючим пером,

І чаклують у напівслові правда з ложею, зло з добром,

Вічно душу мені турбують таємниці зім'ятих сторінок,

Бездоріжжя, бездоріжжя... Без кінця, без кордонів.

Хто відступить, хто зважиться, день прийде, проллється у світло.

Хто мав рацію, а хто помилився, хто прозрів, а хто осліп...

На крутому та слизькому схилі попереду лежачих років

Раптом спіткнусь на напівслові, впаду чи ні,

І невідомі дали знову святкують смуток,

І в кінці, як і початку: Привіт радість і прощай!